Серед руїн Тараканівського форту

Мандруємо Україною

Вихованці туристсько-краєзнавчого клубу «Ніка» комунального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості» Варвинської селищної ради під час подорожей Україною відвідують старовинні замки, фортеці, монастирі та інше. Цього року ми потрапили до цікавого екскурсійного об’єкту, що знаходиться в Рівненській області.

Час пливе, як ріка: хвилина за хвилиною, день за днем, рік за роком. Зникають відомі люди, стираються з людської пам’яті визначні події, цілі епохи пропадають у небутті. Але є такі місця, на які, здається, час не діє. Вони підкорили час собі – стали його володарями. Проходять віки, а ці місця не змінюються – стоять, демонструючи свою велич і гордість…

Середньовічні замки, фортеці, форти, ДОТи – німі, в основному забуті, свідки нашої часто трагічної історії. Їх так багато було збудовано на нашій землі для захисту від різних ворогів, проте збереглося їх небагато.


На превеликий жаль, ці унікальні споруди із загадковою історією, нерозгадані, забуті та занедбані, руйнуються часом і людьми, відходять у небуття. Охорона історичних об’єктів, їх збереження та реконструкція, безумовно, є справою держави, яка має створювати сучасний образ України, її архітектурне обличчя з урахуванням пам’яток минулого. Звичайно, на ці потреби нема відповідного фінансування, хоча споруди минулого могли б служити розвиткові економіки як винятково цікаві об’єкти в прибутковій туристичній галузі. Необхідна державна політика, яка б забезпечила інвестиції в цю галузь. І поки держава бездіяльна, є люди (поки що їх одиниці), які розуміють цінність цих пам’яток і докладають максимум зусиль, щоб зберегти рідкісний спадок минулого для майбутніх поколінь.

Одним з таких об’єктів є військовий форт. Він знаходиться поблизу міста Дубна, безпосередньо біля села Тараканів, і названий в народі Тараканівським фортом.

Форт-застава побудований в 1885-1890 рр. силами головного інженера керування військового міністерства Російської імперії для зміцнення оборони кордону між Російською і Австро-Угорською імперіями. Кордон з кінця XVIII ст. до 1917 року знаходився за 50 км від місця розташування форту, де нині кордон між Рівненською та Львівською областями.

Форт-заставу будували 20 років, роботи закінчилися у 1890 році й обійшлися імперії у понад 100 млн рублів. Першим начальником будівництва форту став автор його проекту інженер-полковник Борисов. Будівельники розпочали з важких і трудомістких земляних робіт. Тисячі жителів навколишніх сіл і містечок возили тачками, возами, носили ношами землю. Працювали з раннього ранку до пізньої ночі, а за виснажливу роботу отримували мізерну плату.

Нарощування цього пагорба почалося на початку 1860-х років. Потім почали копати обвідні рови. Ці земляні роботи завершено десь протягом десяти років. Якраз тоді закінчувалось будівництво залізниці між Дубном та Бродами, що проходила попід самою будовою.

Залізницею доставляли цеглу, цемент, пісок, інші будматеріали. Потім на пост начальника будівництва призначили інженер-полковника Бєлікова. До 1880 року було завершено основні роботи, що стало значною подією для всього Південно-Західного краю Росії, у склад якого входила і територія нинішньої Рівненщини. Начальство, якому підпорядковувався форт, поспішило про цю подію повідомити Олександра III. Царська родина особисто оглядала форт 1890 р.

Форт являє собою бетонно-земляне укріплення, виконане з застосуванням цегли, цементу, бутового розчину, чавунно-ливарних деталей, з яких складені форми перекриття і герметичні двері, сходи, лази. У центрі форту знаходилася двоповерхова казарма для господарських, складських і житлових приміщень гарнізону, що складався з артилерійської роти і штату коменданта форту.

По периметру трапецієподібної казарми проходила полігональна за формою військова вулиця, що відокремлювала її від безпечних казематів, які оперізували цю вулицю. Безпечні каземати підтримували насип головного фортечного валу. У плані форт має форму ромба, довжина кожної із сторін – 240 м. Ззовні він оточений ровом глибиною до 6 м і шириною до 13 м. Кругом рову земляний вал, який укріплений кам’яними стінами. Ззовні стіни мають ширину до трьох метрів. Форт споруджений поверх штучно нагорнутого пагорба серед болотистої низини річки Ікви. По периметру оточений земляним валом, зміцнений канцерною стіною. На валу знаходилася вогнева позиція, що складалася з брустверів для гармат, банкеток для стрільців і тильних траверзів. Форт має три наземні і три підземні поверхи. Товщина мурів сягає 5 м. Складається з 105 казематів, 35 з них – житлові, казарми і лабіринту чисельних підземель. У двоповерхових казематах розміщувалися лазарет, морг, лазня, резервуар для води на 3000 відер, пральня, склади, продовольчі холодильники, дві електростанції на керосинових двигунах, телеграфна станція, арсенал, хлібопекарня, гарнізонна церква. Форт був оснащений за останнім словом тогочасної техніки, на його озброєнні наприкінці XIX ст. було 40 важких далекобійних і легких гармат, кулемети, склади з боєприпасами.

Бетонні підземні тунелі виводили на околиці міста Дубна та в лісисті урочища, що понад річкою Іквою. Потрапити у форт можна було лише по висувному залізному мосту через глибокий оборонний рів, заповнений водою з річки.

Після, прийняття комісією форту тут розташувалась артилерійська фортечна рота, командиром якої був штабс-капітан Подгрузький. На озброєнні форту було десять 6-дюймових (152 мм) гармат з дальністю стрільби 9-13 км. Вони призначалися для боротьби з важкою ворожою артилерією; було 8 легких гармат, вісім гармат 57 мм, 10 трьохлінійних кулеметів, 4 й 10 півпудових мортир. Ця зброя служила для ведення ближнього бою. Всього у форті було 40 гармат та 10 кулеметів.

Форт ділили на три відділи: комендантський, артилерійський та інженерний. Після солдатського повстання 1905 року гарнізон розформували. Форт переобладнали у в’язницю для військових.

Найбільші випробування для форту випали на роки Першої світової війни, коли у 1915 році австрійці ним заволоділи. Проте вже через рік, під час Брусиловського прориву, його визволили від окупантів. У 1920 році Дубенський форт прославився героїчною обороною під командуванням майора польської армії Матчинського від переважаючих сил російських більшовиків Першої кінної армії Будьонного.

Протягом Другої світової війни бої за форт не велися, а після закінчення війни форт втратив своє призначення.

Минали десятиріччя. Форт пустував. Була спроба влаштувати тут склад. А в березні 1983 року форт обстежила бригада київських спелеологів, які працюють при Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури. Вони оглянули об’єкт, визначили стан наземних та підземних споруд, склали топографічні плани.

Було виявлено, що земляний вал, який оточує форт, густо поріс деревами та кущами. Двоповерхова казарма, що в центрі форту, місцями збереглася добре, місцями – стан аварійний. Дах у доброму стані, міцно вкритий бітумом. Проте в будинку відсутні дашки і водовідні труби, тала вода ранньою весною та пізно восени, потрапляючи в тріщини, вночі замерзає I розриває цегляну кладку. Арки другого поверху в аварійному стані. Внутрішні приміщення сухі, в основному чисті. Будинок казарми вимагає термінового капітального ремонту.

В доброму стані один наземний і два підземних поверхи зовнішнього обводу. В коридорах є 3 підземні колодязі, 2 із них засипані землею та уламками цегли.

Зараз форт у поганому стані, з кожним днем руйнується. Таке враження, що цей витвір військово-інженерного мистецтва нікому не потрібний, хоча офіційно форт належить Міністерству оборони України.

Нікіта Жевнов, Дмитро Сисоєв,
вихованці туристсько-краєзнавчого клубу «Ніка»
Фото О. Прими

Джерела інформації: https://myukraine.org.ua/tarakanivsky-fort, https://uk.wikipedia.org/wiki

This slideshow requires JavaScript.