Особистості

РІДНИЙ ПРИЧАЛ
Шемет 1

У наших предків побутувало твердження, ніби землю на могутніх раменах держать титани. Тепер же, на відміну від цього красивого міфу пращурів, ми достеменно знаємо: на плечах, хоча й не вельми могутніх, як у тих атлантів, землю тримають сільські трударі, хлібороби. І, зокрема, такі, як родина Шеметів зі Світличного. Адже весь свій зрілий вік Василь Тимофійович та Варвара Семенівна, їх батьки – Тимофій Оніфатович і Надія Йосипівна, а також син Микола, віддали служінню полю, хліборобській справі, розвитку тваринництва. І до своїх обов’язків прагнули ставитися щонайвимогливіше.

Справа, якій служить

Мій співрозмовник аж ніяк не схожий на колишній портрет колгоспного голови, вимальований у кінострічках, книжках, – геть заклопотаний, завжди захриплий, з обвітреним обличчям і стомленими очима, у незмінній фуфайці. Ні, не такий М.В. Шемет, в минулому агроном, потім заступник голови колишнього колгоспу ім. Кірова, очільник колективу. Бував у робочому кабінеті Миколи Васильовича (хоч там хазяїна застати було важко). Він вражав чистотою й охайністю, з білосніжними занавісками на вікнах, з квітами на підвіконнях – ніби зайшов додому до гарного господаря. А навстріч з-за столу піднімався ставний, ладний, симпатичний молодий чоловік з білозубою посмішкою, зодягнутий зі смаком, по-сучасному. Крізь скельця притемнених окулярів вас уважно вивчав пильний погляд. Такий мій співрозмовник і сьогодні, хоча минуло з тих пір не один десяток років, впродовж яких безліч всіляких подій промчало – пронеслося над його рідним селом.
Були реорганізація, різні адміністративні ігрища, як і засухи, негода, котрі завдали вдосталь шкоди. Десь у чомусь зруйнувалися плани, які для Світличного колись вибудовував Микола Васильович, пішло все іншим шляхом.
…З перших днів головування молодий очільник, який, до речі, був тоді наймолодшим головою колгоспу в районі, взявся за роботу прикро. Комусь це не сподобалося, хтось вичікував, та немало в кого мав і підтримку. Зокрема, однодумця знайшов у особі головного агронома Григорія Мирводи. А це важливо, коли з-поміж однодумців і ведучий спеціаліст, та ще такий, як був Григорій Павлович.
Ініціативність, дієвий характер нового керівника багатьом прийшлися до душі. Приміром, підведений колишнім головою сільгоспартілі Іваном Гречком газопровід середнього й низького тиску 13 років бездіяв. Микола Шемет його реанімував, і до осель світличненців було підведене блакитне паливо. Вирощувалися різні зернові культури, овочі, розвивалося тваринництво, бо Микола Васильович розумів, що село без ферми – не село. Лишень гречкою було засіяно 1-1,2 тис. га. І від неї колгосп мав чималий зиск, бо та давала левину частку прибутку в касу господарства. На полях стояли пасіки із загальною кількістю 2-2,5 тис. вуликів. Навіть задумали збудувати пункт з переробки гречки, доведення її зерна до готовності. На жаль, обставини, що склалися в країні, зруйнували ті плани.
Микола Шемет хоч і має жорсткий, дещо прагматичний характер, в чомусь навіть гарячковий, запальний, але господарська жилка в нього неабияка, енергію своєї натури спрямовує у правильне русло. Він, до того ж, принциповий, обов’язковий, чітко усвідомлює, що саме собою ніщо не з’явиться. Тому й не позичати йому ініціативності. Відтак на теренах рідного господарства зробив чимало.
За його головування у Світличному збудували водогін, артсвердловину глибиною 680 м, бо на кількох попередніх горизонтах уже бракувало води, дороги по селу, зокрема, 2,6 км „бетонки” через центр Світличного, склади для зберігання збіжжя, піднавіси для техніки. У рамках державної програми житлового будівництва на селі виріс тут і житловий масив з асфальтованою вулицею Молодіжна, обіч якої – 22 будинки, здані під ключ.

Куди нам пливти?

Деякий період головування Миколи Шемета припав на часи досить-таки розмаїті, я б сказав, навіть одіозні. Панувала повсюдно жорстока економічна й політична кризи, коли на першому плані були інтриги, агресія, зрада. У господарській діяльності, людських стосунках тоді верховенствували гроші (в першу чергу, валюта), в магазини ходили, ніби на екскурсію, бо грошей – катма. Отож повсюдно владарював бартер. Добре, коли пропонований вами товар був ходовий, тоді ви – на коні, а якщо малоцікавий, інтерес до обміну зникав. Микола Васильович розумів, що в таку пору для помилок немає часу. Отож генерування й реалізація ідей і тепер лишалися його домінантою.
– Нас тоді добряче виручали чималі запаси цукру, котрі теж отримали замість неіснуючих у цукрозаводу грошей, – пригадує мій співрозмовник. – Отож дещо, як мовиться, розвернулися, не дали господарству не лише упасти на дно, а й з деяких позицій навіть зміцніти.
Звичайно, тут знадобилися організаторський досвід, знання, набуті в сільгоспінституті, який закінчував без відриву від виробництва. Відтак швидко адаптувався в нових умовах господарювання, в чому знадобилися й татові настанови.

Наука родинної любові

Якось у розмові Василь Тимофійович серйозно сказав синові, тоді ще підлітку: „Рости, синку, хліб. Професія дбайливого, розумного, висококваліфікованого хлібороба затребувана за будь-якої влади…”
Батько був мудрим чоловіком, практичним, з багатим досвідом. Життя Василя Шемета не балувало. Як пішов на фронт (бо така вже доля хлібороба: в одній руці тримати плуг, а в другій – зброю), брав участь у складі підрозділу морської піхоти на Далекому Сході в конфлікті з Японією. Після семи літ армійської служби повернувся додому, продовжив ковалювати в колгоспі. Невдовзі одружився на красуні з хутора Сіриків Варварі, дівчині роботящій, добрій, гарній господині, яка стала справжньою берегинею родинного вогнища.
Працювала Варвара Семенівна на фермі. Знана в селі і в районі як одна з кращих телятниць. За добросовісний труд вона удостоєна орденів Червоного Прапора, Жовтневої революції, трьох медалей ВДНГ.
Як відомо, в селі діти рано прилучаються до праці, рано пізнають людську доброту, щедрість громади. Отож і батьки малого Миколки привчали сина до роботи. Відтак і задум у хлопця був один – стати хліборобом, ростити збіжжя стільки, аби хліба всім було вдосталь. Прислужилася й батьківська настанова, тому й пішов опановувати агрономію в Сокиринському технікумі. Тут, звичайно, більше налягали на насінництво, але вчили й садівничій справі – вирощуванню й догляду за фруктовими деревами, ягідниками.
– Був у нас один викладач, – згадує Микола Васильович, – котрий, судячи з усього, шанував садівниче ремесло. І хоча для нас предмет основним не був, я душею прикипів до його розповідей про сад. Тим більше, що й тато дуже любив сад, який ріс біля нашої хати, гордився ним і я по-дитячому.
Відтоді спливло чимало літ. Працював хлопець агрономом у Новгород-Сіверському районі, відслужив армію авіамеханіком, побувавши навіть у гарячих точках. А як повернувся додому, став у рідному селі агрономом.

Дім із вікнами в сад

Ще за свого життя Василь Тимофійович допоміг синові придбати у селі будинок, де й поселилася родина Шемета-молод-шо­го. Бу­ла то звичайнісінька сільська хата, котрих у Світлич-ному було десятки. Дім став сімейним гніздом для Ше­ме­тів, де народилися син і донька, виросли, звідти пішли у світи, створивши власні сім’ї.
Якось Микола Васильович задумав добудувати веранду, а на вільній земельній ділянці посадити яблуні. Мав знайомих у науковій установі садівництва, чим і скористався.
Ось так почав втілювати в життя свою, можливо, навіть потаємну мрію. Біля будинку, що дивиться вікнами до сонця, наступної весни з’явилися перші 12 яблуневих деревцят. З роками дерев і кущів додалося, і тепер їх на 15-ти „сотках” присадибної ділянки понад тридцять – 18 яблунь, 3 груші, 4 персики (до речі, один дозріває пізньої осені), по дві сливи й черешень, один нектарин, кущі агрусу, йошти, малини, 8 сортів винограду, 2 фундуки… Всі сорти районовані. З вітчизняних – лише „Слава переможцю”, решта – Спартан (ФРН), Квінті (США), Некінтош (США), Флоріна (Франція), Глостер (ФРН), Мутсу (Японія), Айдаред (Англія), Ріхард (ФРН), Гольден стар (США) і ін. Ось так і виріс сад на радість людям. Є задумка ще поповнити його німецькими сортами.
Практика засвідчила, що догляд за садом – то неабияка наука, можна сказати, мистецтво. Робота тут досить копітка й вимагає не тільки фізичної сили, а й фінансів. За рік дерева потребують обробки щонайменше 7 разів.
– Намагаюся „хімію” застосовувати щонайменше, – ділиться досвідом М.В. Шемет. – Це – часто немалі гроші, які можуть бути викинуті на вітер. Адже нерідко засоби обробки малоякісні. Та, зрештою, і продукцію хочу мати чисту. Вона в мене користується попитом. Отож, віднайшов природних помічників у запилюванні дерев – осмій. Це невеличкі комахи, схожі на бджілок. Я підтримую їх життєдіяльність, застосовуючи пучки обрізаного до півметра очерету. Вони висять неподалік саду. Там і мешкають комахи. Пасіки в мене немає, хоча тато бджільництвом займався. До речі, бджоли запилюють сад не так ретельно, як осмії.
Микола Васильович не радить придбавати саджанці у сумнівних аматорів, тим більше навесні, а купувати в профільних наукових установах. Виявляється, в саду має бути співвідношення сортів, які слід правильно добирати. У Миколи Шемета ранніх – 3 яблуні, решта, можна сказати, – середньо-пізні, бо вони універсальні. Розташовувати при закладанні саду дерева слід так, аби кожне поверхнею листя ловило щонайбільше сонячного світла.
– З однієї яблуні беру десь 300 кг плодів, – розповідає Микола Васильович. – Маю своїх замовників не лише в районі – ряд райцентрівських магазинів, а й за його межами, в т.ч. й окремих громадян.
– А чи їсте яблука?
– Звичайно, – усміхається співрозмовник. – Вони дуже корисні. Отож, як рекомендує система йогів, щоранку з’їдаю біле яблуко, обідаю зеленим, а вечеряю червоним. Раджу. Почуваюся бадьоро. Фрукти слід їсти свіжими у відповідну пору або сирими зі сховища і не захоплюватися їх консервуванням.

Воліє думати сам

Колись у розмові В.В. Петренко, котрий на той час був очільником райради, зізнався, що з усіх колишніх керівників комунальної служби селища, принаймні, кого знав, Микола Шемет помітно вирізнявся своїм „коефіцієнтом корисної дії”. Працював у КП „Господар” Микола Васильович порівняно недовго – з 2009 до 2011 р.р., але запам’ятався там, як умілий організатор, керівник, котрий мав свою стратегію.
А прийняв М.В. Шемет підприємство в його не кращі часи: було воно в стані економічного колапсу, люди покидали роботу, бо за неї не платили. Один з колишніх керівників селища назвав новопризначеного директора КП черговою жертвою, таким собі камікадзе. Одначе Микола Васильович, як то не було сутужно, виправдав репутацію здібного керівника й інтереси колективу захищав на всіх рівнях. Досвід, ТОП-практика фахівця, що знає підводні рифи реального господарювання, мали бажані результати, а вклад у процес виходу підприємства з кризи вагомий.
Зокрема, було доладовано водогони на 4 вулицях, а відтак погашено заборгованість із зарплатні. На жаль, аматорство у господарській діяльності тих, від кого залежала реалізація його проектів, глибоко розчарували Миколу Васильовича, і він, хоча й був за крок до кардинальних змін у роботі комунальної служби, вимушено покинув колектив, де все-таки набув авторитету.
Звичайно, хтось може не виправдовувати вчинок Миколи Васильовича, але він ніколи не дозволяв комусь думати за себе у справі, котру знав досконало, а волів думати сам. За його плечима велика життєва школа, тому й недивно, що багато людей поважають Миколу Васильовича за ефективну й результативну працю, результатами якої є нагороди – грамоти, знак „Кращий роботодавець області – 2004 р.” і ін.
– До речі, і сьогодні є чітко напрацьований план роботи комунальної сфери, котрий спроможний реалізувати при нагоді, – зізнається він.

* * *

…Світличне для Миколи Шемета давно стало його рідним причалом, мов для того корабля, котрий, які б не бороздив моря, завжди вертає у свій порт. У цьому селі жили предки Миколи Васильовича, мешкали його батьки, тут упокоїлися їх душі, тут дали життя сину й доньці Микола Васильович і Ольга Григорівна, у минулому вихователь місцевого дитсадка, благословили їх у світ широкий – Тетяна учителює в Журавці, а мешкає у Варві, а Владислав – юристом у Черкасах. Має подружжя Шеметів внука Владика. Як видається щонайменша нагода, діти обов’язково погостюють у ріднім селі, аби відчути часточку тепла домашнього вогника.
Торік сімейство відзначило своє рубінове весілля, 40-річчя відколи поєднали долі Микола й Ольга Шемети. А в кінці минулої осені главі сімейства сповнилося 64. Той його відрізок життя – не безжурний танок. Були не тільки втрати, радості, а й невдачі, віра й зневір’я, пошуки, знахідки. Проте Микола Васильович оптимізму не втрачав.
Щире вітання з іменина­ми. Нехай у Вас, Миколо Ва­си­льо­вичу, буде все, що потрібно, без чого не складається життя: щастя, добро і вірні друзі, а ще вічно юна й нестаріюча душа. Нехай буйно квітне Ваш сад і щедро плодоносять, радуючи Вас і всіх, хто смакує його плодами. Миру, здоров’я, благодаті Вам і Вашій родині.

В. НАГОРНИЙ

Фото із сімейного архіву М.В. Шемета