Із сесії селищної ради

15-та не відкрилася,
16-ту запланували у формі „всенічних бдінь”…

Наша селищна мерія продовжує дивувати місцевий люд перипетіями у власних стінах, що дедалі більше надають їй неприємної схожості із законотворчим органом, але столичним. Ким ви себе уявили – депутатами Верховної Ради чи що?! – в емоційному пориві вигукнула на одній з попередніх сесій мешканка двоповерхівок, котра сподівалася на допомогу селищних обранців у побудові каналізації, а натомість разом з іншими сусідами наразилася на відмову і лекцію, що і як слід би робити і у їх дворі, і у селищі в цілому.

Певно, думати так пересічних варвинців змушують і мало де застосована на практиці місцева „законотворчість”, і безперервні чвари поміж окремими активістами депкорпусу та головою, і подекуди навіть не політичне різнобачення, а просто побутове хамство у сесійній залі. Про своє єдине КП раптом заходилися так дбати всі гуртом, а на додачу – ще й багаточисельний принциповий виконком, що ризикують просто завивчати й заобговорювати його до паралічу в діяльності, а це вже не жарти. Це – водичка в оселі, це сміття і стоки – з них…

Відірваність від реальних проблем людей – негарна ознака і нардепів, і, на жаль, окремих „місцевообраних”. Чергова 15-та сесія, котра мала відбутися минулої п`ятниці, стала й черговим виявом такого наслідування. Тепер селищні обранці не тільки неохоче відвідують сесії, а надто – у п`ятницю, а й раптом зринуло питання про виплату їм з бюджету …зарплатні за таку напружену діяльність.

Хоч споглядати частіше, як на мене, метушню замість роботи вже порядком набридло, однак на прохання читачів мушу переповідати далі. Кворум 15-ої – на волосині: 14 депутатів плюс п`ятнадцята голова. Здавалося, гостей було навіть більше. Прийшли мешканці вул. Пилипенка та інших „підгорянських”, бо від руху великоваговиків цим шляхом, а нині ще й з урожаєм навіть із сусіднього району, у них репаються і хати, і голови. Сусідів підтримала член виконкому В. Повар, а інший виконкомівець Ю. Бачиш зайняв місце серед депутатів на опозиційній „гальорці”. Не пошкодував особистого часу й „зарічанський” активіст О. Нагнойний. Хоч всі ці люди затихли в очікуванні, однак відкривати сесію без окремих колег деякі активісти ради не забажали.

Як повідомив депутат С. Кабалик, депутати – працівники ГПЗ не беруть участі у сесії, бо, мовляв, підприємство відмовляється оплачувати їм час, витрачений у депутатських справах. Він у цьому бачить черговий прояв тиску на тих депутатів, котрі, як він висловився, прийшли боротися з існуючим чиновництвом. Відтак без цих, здається, п`яти осіб, роботу сесії можливою він не вважає. Я зараз або демонстративно виходжу із зали, говорив промовець, або голосую проти відкриття сесії, і ви не набираєте кворуму…

Як пояснила В. Саверська-Лихошва і йому, і публіці, здивованій тим, що відбувається, до неї дійсно з такою проблемою у день проведення сесії звернувся телефоном депутат А. Хотін. До початку зібрання радівці встигли почитати законодавство з цього приводу і спрямувати на ГПЗ запит про середню заробітну плату депутатів-заводчан. Далі такі запити буде направлено на інші підприємства й в установи, де працює решта їх колег і члени виконкому, з тим, аби підготувати на розгляд сесії пропозиції щодо компенсації зарплати всім працюючим депутатам, а не тільки заводчанам. Буде це в цьому році чи в наступному, вирішувати вам, зверталася голова до депутатів, але на даний момент відшкодування з бюджету, хоч це і передбачено законом, не заплановано. Як варіант, озвучила пропозицію збиратися у позаробочий час, а для цього, знову ж таки, депутатам слід внести зміни до регламенту роботи ради. Про свою пропозицію збиратися опісля сімнадцятої години, озвучену ще на першій сесії, нагадала й депутат І. Дубчак.

А от, схоже, про вибути заради важливої депдіяльності «на власний рахунок» – нікому й на згадку не спало. Про ще сімох інших колег, які теж чомусь були відсутні того дня, ніби й згадали, але без такого драматизму, як про нове заводське «непорозуміння».

Вислухавши перших промовців, за початок роботи з першої і другої спроби голосували лише 12, а далі й взагалі 10 осіб. Своїх голосів не дали С. Кабалик, В. Остапець, Д. Павленко, І. Дубчак та І. Чаленко. Думку колеги Т. Чеберди: „Майте повагу до громади, до тих людей, які прийшли на сесію зі своїми проблемами…” вже, схоже, звично проігнорували.

Авторська ремарочка: а й справді, чом би, коли зайшла мова про зарплату місцевим депутатам, не виписати під неї чергове положення, де б значилося і щомісячне оцінювання результатів їх роботи зокрема? От тільки цього разу вже б бажано оцінювати нам, варвинцям…

Так і не відкривши сесії, ще хвилин із сорок мітингували. І про взаємовідносини у раді, і про ситуацію довкола об`єднання-необ’єднання у нову громаду. Як зазначила голова, вона долю того ініціювання передбачала, проте особисто виступила з ініціативою лише для того, щоб земляки згодом не сказали, що з її вини шанс на подальший розвиток єдиної Варвинщини згаяно. Нагадала колегам, що вони срібнян до об`єднання запросили, а на своїх земляків – забракло голосів, тож рішення щодо Дігтярів, Гнатівки й Іванківець вона „ветувала”. Повідомила й таке: „У Срібному 29 липня провели громадські обговорення (у нас за участю 56 осіб, а там – 16), де підтримано об`єднання, і сесія проголосувала. Йдеться не про дві-три громади, а про єдину – із селами Дігтярі, Іванківці, Гнатівка.»

Щодо „неробочої обстановки” у раді висловилася так: „Користуючись тим, що присутні у залі ЗМІ, доводжу до мешканців селища те, що у нас не тільки сесія не зібралася, а й вчора не зібрався виконком. Це йде абсолютний бойкот роботи селищної ради. Ми не можемо приймати рішень, не можемо розпочинати заплановане, а робимо тільки те, що розпочато раніше…”

Послухали на зібранні й „підгорян”, але просто послухали, бо ніяких рішень однак не послідувало. Люди з розпачем розповідали, що в окремих оселях тріщини вже з долоню, що вони живуть, як на залізниці, і особливо у жнивний період, бо цей маршрут чомусь облюбували не тільки місцеві сільгоспвиробники, а й сусіди з Срібнянщини. Нагадали й про геть перекопаний при прокладанні водогону тротуар.

Як інформувала голова, наразі немає іншого практичного способу обмежити рух великовагового транспорту згаданим маршрутом, аніж визначення тонажності аварійного „підгорянського” мосту і встановлення тут обмежувальних знаків. Свого часу виділення на це 3 тис. грн благополучно „зарубали”. І знову окремі депутати завели: хай мостом переймається той, хто ним їздить, або ж будує собі об`їзд; де кошти від соцугоди із сільгоспвиробниками і не треба нам на них пам`ятників та іншого піардріб`язку…

У „сухому залишку” на разі однак 40 тонн, дозволених до проїзду правилами дорожнього руху, генплан забудови селища із намальованим об`їзним шляхом та жнива…

Що ж виносилося на сесію, котра „не зійшлася”? Окрім перипетій довкола об`єднання, звітів за півріччя голови ради і директора КП (їх, ще й не слухавши, назвали „не такими”), змін до садківських програм розвитку і ін., виявляється, планували виділення 1,2 млн. (!) на початок реконструкції водогонів – перший пусковий комплекс: вул. Зарічна від башти на „узвозі” до перетину з вул. Космонавтів (всього треба 1,7 млн. і тендер), за що так ратувала відсутня на сесії комісія соціально-економічного розвитку і комунального майна. Про каналізацію в двоповерхівки, про вулиці зі свіжими і перестроченими проектами тощо ніхто й не згадував.

Опісля почутого (кошти ж!) на якусь мить знову завели: так у нас сесія чи що, чому ж ми не відкрили, чому не зібралися?.. Але далі це звично перетекло у безкінечний діалог: робимо те, а слід би інше…

Прохачі ніяково перезиралися: що ж ми сидимо, сесії ж немає. З тим і розійшлися…

Ну і вже традиційний „пис-пис”: коли репортаж (чи вже не знаю що і не знаю з чого) готувався до друку, надійшла інформація, що наступна сесія скликається на четвер, 11-го серпня, о 17.30, як і виконком теж о 17.30 10-го… Мабуть, наші обранці і їх „сателіт”-виконком переходять у режим чи то вечірніх курсів, чи й взагалі всенічних бдінь.

Чи буде тут оплата, бо нічний тариф, певно, що дорожчий, побачимо. Та хай би краще не було, бо нині ждемо громадою, аби зійшлися, а тоді, мабуть, ждатимемо, щоб навпаки…

Є. Зима