Благодійність

Хай збуваються мрії.  І дорослі, і дитячі

IMG_0834

Наш відомий земляк, лікар онкохірург, а віднедавна – завідувач обласного онкологічного диспансеру Валерій Зуб у Варві – не гість. Він свій, варвинець, бо народився тут, став на самостійний шлях і обрав фах, який у особливій пошані –  рятує людські життя. Попередні скликання Валерій Олексійович представляв район у обласній раді і звик допомагати кожному, хто звертається. Хоч нині  і не має офіційного депутатського статусу, однак на співпраці із земляками це не позначилося. Як і раніше, приймає нескінченні потоки звернень із малої батьківщини.

У круговерті цьогорічних святок, що межували із неспокійними буднями,   Валерій Зуб знайшов час не тільки погостювати у  рідних у Варві, а й виконав не менш приємну місію – відвідав колектив дитсадка „Калинка” в Озерянах і сім`ю мами-одиначки Лілії Шолом у Гнідинцях. Звісно, з подарунками.

Гнідинцівська  зустріч  була напрочуд зворушливою, адже у оселі Шоломів доброго чарівника-Миколая чи хоч його помічників у дні Новорічно-Різдвяних свят чекали з особливим нетерпінням.  Тут підростають двоє гарних хлопчиків – Іванко вже школярик, а Ярославчику три рочки. Сутужно дорослим із фінансами чи ні, а малеча чекає подарунків, мріє про те, що для ровесників вже стало буденністю. Було,  просить старшенький у мами хоч по гривні, каже, складатиму на комп`ютер. А коли ніде їй перехопити у скруті, то вже вона позичає із  хлопчикової мрії…

Лілія Віталіївна  родом з Озерян, проте доля закинула її у сусіднє село.  Жінці ледь за тридцять,  але вона вже встигла спізнати гіркого хліба одиначки з двома дітьми на руках, та ще й без постійної роботи і власного житла. Проте на  життя вперто не скаржиться, радіє синам і тому, що світ все ж таки не без добрих людей. Свого часу її з хлопчиками при­хистили „на квартирі” співчутливі односельці, а очільниця села На­талія Міщенко по­радила вихід із си­туації – жінка дог­лядала одиноку бабусю і успадку­вала її оселю. Ни­ні старається її поремонтувати, об­робляє більше 40 „соток” городу і тримає господарство, чим і живе родина. Батьків Лілії вже немає, тож розраховує лишень на власні сили, із сестричкою тримаються одна за одну.

„Не розкошуємо, на землі, яку всі любимо,  треба важко працювати. – Розповідає жінка. – Якщо йдемо на город, то всі разом, і хлопчики теж. Але я не скаржуся, у мене є найголовніше – гарні, здорові діти і впевненість, що ми все здолаємо.”

І ось цьогорічне Новоріччя шоломівській малечі, та й дорослим,  довело: дива бувають і мрії збуваються, коли у них вірити. Із довгожданим комп`ютером на їх поріг став Валерій Зуб, бо знає: більшої радості, аніж втішити  дитину, не буває. Ну  хіба ще радість зцілення.

А у Озерянський дитсадок гість завітав теж  із потрібною обновою – газовою плитою для кухні. Спілкувалися із очільницею закладу Ніною Гайдай і нещодавно обраним сільським головою Сергієм Дмитренком.

Як і повсюдно, і в селі, і в садочку проблем не бракує. Ось, приміром, із майже шести десятків озерянських дошкільників у садку місце є хіба половині, ще з десяток зможуть прийняти невдовзі, бо стала до ладу прибудова і планують придбати двоярусні ліжечка для малят. Однак сподіваються, що новозведене приміщення буде не останньою будовою у селі.

Валерій Зуб нещодавно очолив обласний онкодиспансер, а 28-річний сільський голова робить свої перші кроки на такому непростому і відповідальному посту, тож початкуючим керівникам поговорити було про що. Особливо, коли йдеться про вирішення господарських питань. Сергій Дмитренко із однодумцями планує створити у селі міцне комунальне господарство – з технікою, з потрібними людям послугами. Має чимало задумів і у благоустрої  Озерян. Роздавати наряди не звик, та, певно, й нікому, тож засукує рукави і до роботи. Вже переказують сільчани як місцевий анекдот: „ А де воно наш голова? А он він, на стовпі сидить – лампочки вкручує!” Такий підхід до справи поважають сільчани, готовий підставити плече  підтримки новому беручкому знайомому і Валерій Олексійович.

Тож резюме поїздки таке: хай збуваються мрії – і ті, що снять  малечі, і ті, про які вже звикли мовчати дорослі. А вони прості, але часто такі важкодосяжні: про мир у країні і на землі, про людяність між людьми,  про добробут у містах і селах, у кожній оселі, зрештою, про здоров`я – власне і близьких, всіх довкола. Сподіваються на це і в Озерянах, і в Гнідинцях, і у Варві, і в Чернігові.

Є.Зима, фото автора