Залиште будь-яку надію…

Звісно, що „Божественну комедію” італійського поета середньовіччя Данте Аліг`єрі така посередність, як я, читати і не могла, а з нинішнім виснажливим графіком селищних зібрань (як не сесія, так виконком, або слухання-обговорення), певно, вже й не почитаю. Проте ж десь чула той напис на воротах закладу, звідки нікому немає вороття: „Залиште будь-яку надію ви, котрі сюди заходите…” І нині, вовтузячись у драматичні моменти на своїй лавці неугодної преси, той вислів часто згадую, особ­­ливо, коли до селищних обранців прості варвинці ходять із проханнями, заявами, колективними листами – і дарма, чи там 5, 50, чи і всі 500 підписів. Результат зазвичай відомий.

Ось і два мої заборговані репортажі з мерії – 13-та сесія від 14 липня і 14-та – від 20-го, цим і запам`ятаються. Мешканки двох найстаріших двоповерхівок у Варві – біля бібліотеки, які потерпають фактично без каналізації, приходили просити вельмишановних про кошти на будівництво каналізаційно-насосної станції або хоча б на початок робіт. У одної жіночки під пристрасне депутатське обговорення вередувало на руках маля, інша, зачувши тон дискусії, шкодувала, що не набрала на подвір`ї нечистот у відро – для переконливості, пенсіонерки нервували то до крику, то до сліз…

І що, дали? Так, але не грошей, дали голові „і у хвіст, і у гриву” – мовляв, розвела тут людські походеньки на сесії…

Мені 13-та минала. Знову поставили на стіл президії зменшену копію майбутнього, вже невдовзі варвинського, Шевченка. Доки обранці сходилися, розглядаю. Досить таки енергійна, приземкувата статура, хтось із депутатів зауважив, що попрацювати б над вусами і кашкетом „папєрєдніка” – і можна було б так не убиватися над його демонтажем. Я ж зауважила й таке: якщо поставити Григоровича так само, як стояв Ілліч, то дивитиметься він в акурат на будівлю мерії. Як на мене, з докором.

Явка – 20 із 26, у порядку денному – 33 питання, щоправда, з половини – земельні, додали ще за ініціативи голови комісії соцекономрозвитку і комунального майна А.Хотіна знову питання про хід виконання рішення щодо використання радівського авто. Він же й зачинав розгляд, але зі змін до переліку вулиць на поточний ремонт. Отого, що свого часу „викричали”.

Так, жителі вул. Вербної (колишня Горького) попросили коштів на ремонт виїзду на Галетину (хоча б 20 тис. грн, аби просмолити щебінь), а колега-депутат І.Чаленко вкотре ініціює будівництво автостоянки біля ДНЗ „Казка”.

Голова комісії закликав колег не відступати від раніше визначених пріоритетів, інші додали, що сьогодні дай одному – завтра стоятимуть з десяток прохачів, згадували й зарічанця О. Нагнойного, який із сесії у сесію просить на Трудову, і що він, мовляв, скаже опісля. Згадували й кожен своїх виборців – організуємо і їх звернення, посилали прохачів до району – хай там дадуть…

Серед парламентерів Вербної був відомий у районі ветеран-хірург М.Г. Неділько, тож відрядити ні з чим людину, через руки чи й скальпель якої пройшов мало не кожен варвинець, певно, більшості забракло духу – 14 „за” (прохідний мінімум голосів). Принагідно у переліку зафіксовано й стоянку біля ДНЗ. Щоправда, чи буде весь той перелік виконано, зауважила очільниця селища, вірогідність невисока.

Каналізаційна епопея (для згаданих двоповерхівок) розпочалася теж на цій сесії – голова поінформувала, що на виконання припису екологічної інспекції, куди мусили звернутися мешканці, треба „хоч щось зробити”. Отож на голосування винесли „дати дозвіл на початок робіт”, а далі, мовляв, – як будуть кошти. Оскільки про кошти на той момент не йшлося, дозвіл проголосовано – теж 14 „за”. Хоча аргументів „проти” наведено чимало: 6 років проекту на реконструкцію водогонів, а нічого не робиться (А.Хотін); не поспішати, вивчити резерви коштів і потреби на всі об`єкти (Д. Павленко); треба поважати власну працю: якщо раніше визначено пріоритети – не відхилятися від них в залежності від того, хто і як попросить (Г.Пасека); у приватному секторі варвинці теж власним коштом викачують каналізацію (О.Кудринецький).

Блок питань відання комісії законності, правопорядку, регламенту, депутатської етики і гуманітарної сфери представляла її голова Г.Пасека. Зокрема, поінформувала, що комісія підтримала розроблений працівниками селищної ради порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території селищної ради (готувався переважно для впорядкування території ринку), а також рішення виконкому про утворення адмінкомісії – проголосували одноголосно „за”.

До рішення „Про надання згоди громадській організації „Спілка воїнів АТО „Оса” на встановлення пам`ятного знака на честь воїнів – учасників АТО” додали пункт: „Виконавчому комітету вжити заходів щодо визначення балансоутримувача пам`ятного знака”, що зводитиметься громадою району, і цього разу „соблаговолили” згоду надати – без зайвих коментарів, але один все ж таки „утримався”.

Пристрасті розпалилися на питанні скасування попередніх рішень виконкому (2013, 2015 роки) щодо поливу присадибних ділянок. Коротка передісторія питання: обурення споживачів (тих, хто не встановив лічильники) викликало нарахування за полив вельми дощового травня, водночас змін до рішень виконкому, якими керується у роботі КП, наразі немає.

Г. Пасека необхідність скасування виконкомівських рішень аргументувала тим, що питання оплати за воду регулюють тарифи, встановлювати всім під одну гребінку додаткову плату (незалежно від площі земельної ділянки, наявності авто тощо), неправильно. А. Хотін нагадав про рішення виконкому щодо перегляду нормативів питного водопостачання, яким визначено кілька категорій споживачів – з худобою, транспортом і т.д., і закликав обраховувати плату для кожного споживача індивідуально. Юрист КП О. Кальний вказав ініціаторам скасування, що рішення приймалося за наслідками перевірки шанованої ними держфінінспекції, котра вказала, що витрати води на полив не враховано у планових обсягах, а Д. Павленко натомість просив вказати норми законодавства, які дають право справляти таку плату, і т. д., і т.п. ще довго і голосно, навіть місцями „нечленороздільно”.

На піку дискусії „дипломованих-недипломованих” директор КП С.Садовий знову нагадав, що найкращий облік – лічильник, і не треба буде рахувати по дворах „корову, козу і бабу Лисавету”… „За” скасування рішень щодо поливу – 9, рішення не прийнято.

Наступне питання – із категорії „знову за рибу гроші”. Вкотре, чи не із сесії у сесію, комісія законності і т. ін. (варто таки віддати належне настирливості) пропонувала на затвердження положення про преміювання радівців у новій редакції – додали на преміювання загін благоустрою і новообраного секретаря, а з ними – й щомісячне оцінювання на сесії, перед їхні ясні очі, роботи голови ради і її апаратівських колег та визначення розміру премії. Голова знову довго і нервово виправдовувалася, посилалася на консультації у поважних державних інстанціях, на екрані розкладала зарплату (близько 4,5 тис.) на складові, нарікала, що окремим депутатам „мулить” її премія, мабуть, все ж таки не розуміючи, що справа не в коштах…

Як на мене, переконливішою була радівський бухгалтер Н.Юрченко. Запитує у дусі активістів: назвіть нормативні акти, якими ви керувалися, розробляючи проект рішення. І загули-закричали: „Голосуємо!”, зашелестіли паперами, шукаючи статті і пункти… Відтак за варіант комісії, з „оцінюванням”, – 9, решта „проти” і „утрималися”, за радівський проект, із самим загоном благоустрою, – 12. Рішення не прийнято, загону знову не пощастило. На це архіважливе питання витратили 23 хв., тоді як середній час розгляду інших питань 13-ої сесії – хвилин 5-6.

Фінансовий блок представляв заступник голови бюджетної комісії Д.Павленко. Оголосив: вільні залишки торішнього бюджету закінчилися, починаємо використовувати перевиконання цьогорічного. Зокрема, дофінансовано „справу честі” селища – зарплату садкам на 150 тис. (по вересень) і ще стільки ж – на інші потреби цих закладів, 24 тис. – на вікна, двері тощо для селищної ради, 20 – на виготовлення сміттєвих контейнерів, 4 – на документацію на „старе” сміт­тє­звалище, а от 90 тис. на будівництво доріжки у „Казковому містечку” – ні. Мовляв, десь узялося „без погодження”.

Також того дня надано дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво нових очисних споруд, хоча підсумку обстеження діючих (за 7 виділених тис.) ще, схоже, ніхто не повивчав. Переконало, певно, навіть не магічне словосполучення „енергозберігаючі технології”, а те, що хтось береться зробити ПКД безкоштовно і посприяти у просуванні у державні екологічні програми. Під репліки: „Це ми любимо” рішення прийнято, хоча, як на мене, безкоштовним може бути тільки черв`ячок на гачку. Як переконував колег С.Садовий, споруди дійсно потребують оновлення і навіть чомусь, чи в прямому, чи в переносному значенні, зауважив: ми всі п`ємо звідти.

Важким у обговоренні було питання скасування щойно прийнятого тарифу на воду – за рекомендацією обласного департаменту ЖКГ. Як переконувала голова на минулому засіданні виконкому, підприємство може знову втрапити під штрафні санкції. Проте у день сесії це вже так драматично не звучало, натомість домінували думки депутатів: „Якщо скасуємо, визнаємо, що тарифи розраховані неправильно”, „Давайте ризикнемо” і т.д. Відтак вистраждані тарифи наразі лишили в силі.

Блок земельних питань представляв заступник голови земельної комісії С.Панченко. Зокрема, продовжували дію договорів оренди землі (для підприємців переважно під максимальні 12 відсотків), для населення оренда (хто реалізував право на безкоштовну приватизацію, але хоче ще) – під мінімальні 3%, змінювали призначення ділянок – як у одному з дворів напроти шляхової дільниці – під об`єкт торгівлі, тощо.

Серед заявників із земельних питань єдиною, котра висиділа мало не тригодинну гучну сесію, була представниця майбутньої піцерії, що будується над Сухим яром. Хотіла попросити про знижку у платі за землю, доки заклад не відкриється. Чи то депутатам далася взнаки втома, чи жінка виявилася знайомою багатьом, чи підкупила вельмишановних шанобливим проханням, але вони під вигуки: ”Всі йдемо на піцу” проголосували навіть 3%, коли просилося 5. Під спонукання голови: „Дякуйте депутатам, дякуйте!”, вона й відкланялася. Хоча вже з 1 січня 2017 року положенням, прийнятим охочими до піци раніше, найнижча межа для комерційних структур – 12%.

На мажорній ноті дорозглянули земельні питання і приступили до ще одного, типу „за рибу гроші”, – використання радівського транспорту. А.Хотін навіть похвалив голову за економію у 756 км (загальний „нальот” за півріччя – більше 10 тис.), але вказав, що грудневу „заборгованість” не сповна компенсовано з нового ліміту, відтак її розпишуть на ІІ півріччя. Голова ніяк не коментувала, інформацію взяли до відома одноголосно.
У „Різному” В.Саверська-Лихошва запросила депутатів наступного дня на громадське обговорення майбутнього об`єднання громад, щоправда, як показало те зібрання, відгукнулися на запрошення одиниці. Явку забезпечила, як кажуть селищні активісти, „контора”.
Повідомила і про те, що селищу перепаде безкоштовно великий дитячий майданчик (на майже 180 тис. – з держбюджету), що знову супроводжувалося: „Ми таке любимо”.

І ось насамкінець 13-ої про Тараса Григоровича. За 47 тис. „дружбівських” грн. триметрового пам`ятника буде встановлено замість нинішнього годинника (годинник помандрує на РБК). Щоб обговорювати, як зазвичай, – ентузіасти „видохлися”. Спромоглися лишень на таке: „Їхні гроші – хай ставлять…”

14-та сесія, позачергова – переважно з приводу об`єднання. Кворум спочатку був хитким – 16 депутатів, а в процесі, як на сільське весілля, зійшлися 22. Дивлячись на порядок денний – на диво 4 питання і без земельних та „Різного”, думаю: буде швидко і не голосно. А дарма…

Першими зголосилися послухати прохачів коштів на КНС (пригадуєте, з дитиною, без відра і в сльозах…), аби вони не затримувалися у залі. Прохачі ще й дякували за турботу, не передбачаючи результату того розгляду.

Надії не втрачали і доки голова бюджетної комісії С. Старенченко монотонно зачитував проекти рішень, де, окрім коштів на КНС (близько 400 тис.), значилися 17 тис. на оплату доставки дров для селищної ради, 16 – на кондиціонери для селищної ради, 2 – на придбання і повірку газового лічильника для ДНЗ.

Обговорення (на тлі нетерплячого агукання „грудничка”) однак розставило крапки над „і”. А.Хотін: рішення популістське, якщо можна віднайти зайві кошти, чому не розпочинаємо водогони чи дороги ; С. Старенченко: треба розставити пріоритети і робити „шото велике”; В.Саверська-Лихошва: сім місяців лежать 400 тис., які однак на водогони не спрямуєш, бо проектна вартість першої черги у цінах кількарічної давнини -1,6 млн.; Д.Павленко: чому вчасно не звертаємося до природоохоронних програм; С.Кабалик: хай просять у району, там кошти є…

Відтак ні повна сума будівництва КНС, ні частина на початок робіт не проголосовані – в обох випадках 12 „за”, а треба 14. „Утрималися” навіть щодо часткової оплати початку робіт (12 „за”, 10 „утрималися”) Н.Волох, Д.Гарбар, І.Дубчак, О.Кудринецький, Д.Павленко, С.Панченко, Г.Пасека, С.Старенченко, А. Хотін, М. Цопа. Певно, те, що відбулося далі, вони і прийняли на груди. Старенченкові „пріоритети” вже ніхто не слухав. Підвелися жінки із сумнозвісних двоповерхівок і голосно (!) та одночасно (!) сказали, що вони про все це думають. Із нечуваного мною досі під дахом мерії крику можу вирізнити тільки один з фінальних акордів: „ Спасибі, до зустрічі на виборах…”

– А тепер скажу я, – коли двері за відвідувачами зачинилися, громогласно резюмував С.Старенченко, – ми повинні припинити цю практику, коли появляються сюди жителі, яких на нас фактично травлять. Валентина Василівна, звичайно, використовує це як важіль. Те, що відбулося зараз, відбулося некрасиво, і винна в цьому, на мій погляд, Валентина Василівна…

От не стримаюся від ремарочки. Мабуть, за логікою речей далі – турнікет на вході до мерії і високий паркан довкола, кишнути б із зали інакомислячих колег і писучу „не так” пресу – нічого заважати „слугам народу”…

Ще ремарочка щодо інакомислячих. Групі активістів час від часу має „нахабство” суперечити старійшина ради Т.І. Чеберда, котра власну думку з того чи іншого приводу не просто має, а й говорить вголос. Немало почула вона за поточне скликання від молоді: і „замовкніть”, і „вийдіть звідси”. А ось зі свіжого: коли доголосовували доставку дров і лічильник для садка (звісно, без кондиціонерів для ради), випадково проминули її у списку. Із „задніх парт” чи то жарт, чи ще щось: „Ваша думка не важлива”.

…Було б навіть дивно, аби опісля такого старту позачергової сесії ініціатива голови щодо початку об`єднання громад була підтримана. Її найперша вада – що вона виходить саме від голови, з головуванням котрої багато хто так і не змирився, інші – що поспіхом і з браком інформації, з відсутністю довіри до будь-яких державних реформ.

Як виявилося у ході обговорення, на депутатські наполягання спершу на голосування винесли рішення про ініціювання залучення до добровільного об`єднання територіальних громад селища Дігтярі, сіл Іванківці і Гнатівка Срібнянського району – „за” 14, „утрималися” 8. А от коли дійшла справа до запуску об`єднання власного району, рішення „Про надання згоди на добровільне об’єднання громад” підтримали 10, „проти” 4, „утрималися” 8 (список у дописі В. Остапця, 3 стор.)

Депутатські думки, озвучені в обговоренні: даємо добро на початок, на горизонті – бюджет об`єднаної громади, на 21 млн. більший нинішнього (С. Старенченко); об`єднання необхідне, але не на часі; запитань більше, ніж відповідей, не знаємо, куди йдемо (А. Хотін, О. Кудринецький), виборці не давали нам такого права, обговорення відбулися формально (В. Остапець); потрапити у новий бюджетний рік однак вже не встигнемо, населення не поінформоване (Г. Пасека); якщо не почнемо процедуру, то і не знатимемо, як буде (М. Зеленський); це тільки дозвіл на початок діяльності робочих груп і вивчення перспективи – хто згоден приєднуватися, яким буде бюджет тощо, рішення про об`єднання прийматимемо згодом (Т. Дейнека), будь-який юрист доведе через суд, що ми вже дали згоду на об`єднання (С. Кабалик) і т.д.

Голова під щільну, знову „нечленороздільну” дискусію виголосила, що вона зробила все можливе, аби дати депутатам інформацію щодо перспектив об`єднаної громади та її бюджету, і якщо підтримки населення (а депутати ж і мають бути його представниками) немає, то нічого і не відбудеться. Не промину і такого її висловлювання: „Коли заженуть гоном, то ніхто вже ніяких коштів не отримає…”

Ще спробували міняти формулювання у рішенні на кшталт „не гололод, а гольольод”: мовляв, напишемо „про незаперечення…” або „дати згоду ініціюювати ініційоване…” Проте результат відомий: на ініціативу до срібнян згодилися, а на таку ж ініціативу селам Варвинщини – ні. Що і стало відразу предметом гомеричного сміху у залі: сусідів запросили, а своїх?..

* * *

Коли моя нинішня „повість времєнних літ” вже готувалася до друку, читаю у радівській електронній розсилці: „Розпорядження Варвинського селищного голови… Зупинити дію рішення про ініціювання залучення… селища Дігтярі, сіл Іванківці та Гнатівка…”

Читаю срібнянську райо­нку від 16.07.: „ НА СЕСІЇ СРІБ­НЯН­СЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ З­РОБ­ЛЕНО ПЕРШИЙ КРОК ДО ДОБ­РОВІЛЬНОГО ОБ’ЄДНАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД РА­ЙО­НУ (заг.). Майбутні краєзнавці Срібнянщини колись, через кілька десятиліть, можливо, по крихтах збиратимуть інформацію про цю сесію селищної ради, публікуватимуть спогади депутатів, очевидців цих подій. Адже цього дня було зроблено перший і довгоочікуваний крок по створенню об’єднаної територіальної громади у районі. Таким невеликим районам, як наш, у певній мірі повезло, що кількість населення дозволяє створити в районі одну спроможну територіальну громаду, уникнувши проблем великих районів, де таких громад утвориться кілька і вибір кому з ким об’єднуватися буде досить непростим. Легше також буде шукати приміщення та кадри для відділення пенсійного фонду, служби соціального захисту, казначейства, розміщення Центру надання адміністративних послуг.

На сесії депутати згідно закону “Про добровільне об’єднання територіальних громад” ініціювали створення такої громади з центром у Срібному. Далі закон передбачає громадське обговорення пропозиції, яке проводиться протягом 30 днів з дня її надходження. На сесії визначено дату проведення громадських слухань, які відбудуться 29 липня у актовій залі Срібнянської селищної ради. Після завершення громадського обговорення пропозиція буде подана на розгляд наступної сесії для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об’єднання територіальних громад та делегування представника до спільної робочої групи.

Про порядок проведення цієї роботи депутатів інформував Срібнянський селищний голова Олег Куделя. Він також зупинився на деяких аспектах існування об’єднаних громад на Чернігівщині та за кордоном. Зокрема, спростував розмови про пов’язане з об’єднанням звільнення людей із займаних нині посад та відповідне зростання безробіття, і навів приклад по об’єднаній Парафіївській громаді Ічнянського району, де за штатом мають працювати 54 особи, тоді як на сьогодні у Срібнянській селищній раді працюють лише 7.

Внесені зміни до Бюджетного та Податкового кодексів стимулюють до об’єднання через механізм переходу бюджетів об’єднаних громад на прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом. Об’єднана територіальна громада фінансуватиметься на таких самих засадах, як нинішні міста обласного значення. За ними закріплюється 60% податку на доходи фізичних осіб. Це кошти на утримання дитячих садочків, шкіл, ФАПів, клубів, бібліотек, спортивних споруд тощо. Держава надаватиме субвенції на освіту, медицину, а за нестачі коштів – дотацію вирівнювання. Самоврядна територіальна громада автономно розпоряджатиметься своїми фінансами, тому бюджетні кошти розподілятимуться раціональніше. Крім цього, рада громади визначатиме, скільки їй потрібно службовців та призначатиме їм зарплати…”

І насамкінець. З таким об`єднанням, як у нас, варвинців, той, хто його з якихось причин боїться, ще довго може спати спокійно. Принаймні доти, доки „добровільність” разом з обіцяними „пряниками” не відітне із законодавства реформаторська рука.

Є. Зима