Нотатки із сесії селищної ради

«Сміття із хати» – ІІ

Так вже сталося, що з початку роботи нової каденції Варвинської селищної ради у нас в газеті цю тему веду я. Відвідала й написала раз, вдруге, а тепер ніби й відступати вже нікуди. Оскільки мала, хтось скаже, нахабство приправляти почуте власними спостереженнями, тож почала збирати як схвальні відгуки читачів, так і «попередження» окремих депутатів, мовляв, пишу «не так». Отож передавати тему іншому кореспонденту, як на мене, вже й не годиться. Хоча приємності, зважаючи на загальну гнітючу атмосферу попередніх сесій, від таких матеріалів не маю. Особливо, коли «слуги народу» кричать, сваряться, сиплють один одному звинуваченнями, не сприймають жодної думки, окрім власної, і то частенько з приводів, як на погляд пересічного варвинця, дріб`язкових. Щоправда, наразі чути спроби назвати делікатно «непорозумінням» все те, що зусиллями всіх учасників вже вийшло за межі стін на Пилипенка і викликало, як мінімум, подив багатьох варвинців.

Відтак, початок шостої сесії теж, на жаль, став передбачуваним. Щойно голова представила присутніх, і зокрема, кореспондентів ЗМІ, взяв слово депутат О.В. Кудринецький. Він висловив невдоволення моїм матеріалом з трьох попередніх сесій, де, на його думку, автором не подано «ключові фрази» виступаючих, а це, мовляв, призводить до дезінформації населення, виборців. Він порадив мені: «Або повністю публікуйте, або без натяків на аналітику чи якісь свої тенденційні приписи. Тому що ми фінансуємо газету, а не тільки селищний голова».

Попросивши слова у головуючої, я мусила нагади, що як журналіст, людина і виборець маю право на власну думку. Якщо вона йде у розріз із чиєюсь, газета – відкритий майданчик для обговорення. Лиш би написане не суперечило чинному законодавству. Друкувати дослівну стенограму подібних зібрань газета змоги не має, та й публіцистичним жанром це не передбачено.

Щодо фінансування районки теж довелося розвіяти хибні міркування: селищна рада оплачує лише окремі оголошення, офіційні повідомлення, тобто послуги, у яких має потребу, а не фінансує газету.

Власні матеріали ми готуємо безкоштовно, щоб інформувати варвинців про дійсно важливі речі, як от звалище під носом, а не про муки законотворчості чи контролю за всім, що ще рухається.

Якщо звучить критика на адресу будь-кого, то її корисно було б сприйняти як погляд збоку, а не публічно дискредитувати у відповідь журналіста, ставлячи під сумнів його професійні якості. До речі, немало критики мусила «проковтнути» і голова селища – уважний читач пам`ятає не тільки недавні матеріали щодо нового сміттєзвалища, а й чимало тих, де йшлося про її поривання у «пілот» з децентралізації тощо. І до честі Валентини Саверської-Лихошви, жодного разу вона не вказувала журналісту, як треба писати.

Як стало зрозуміло із виступу Олександра Вікторовича, його зачепило те, що я не процитувала у попередньому матеріалі його пропозицію подальшої співпраці, адресованої голові. Наш діалог зі згаданим депутатом, до якого також долучилися й інші, знову переріс у шум у залі, який, як і під час бурхливого обговорення заяви депутатів-заводчан на 5-ій сесії, таки складно розібрати на цитати.

Вже від інших депутатів один до одного звучало: а ти казав, що така-то вкрала …надцять мільйонів, а ви – що у неї будинок там-то… Словом, знову почалося одночасне темпераментне обговорення, котре, як у італійських фільмах, не піддається «перекладу»…

На жаль, такий старт чергового засідання дещо відволік увагу від звернення депутата М.І. Зеленського до колег із закликом допомогти у ремонті автівки, якою варвинець Віктор Борсук, колишній афганець, доставляв благодійну допомогу у зону АТО. Під час однієї з поїздок він потрапив у ДТП, тож, аби продовжувати таку потрібну справу, тепер і сам потребує помочі небайдужих земляків. Кошти можна здавати волонтерці Яні Борщ (працює на «Новій пошті»), зазначив Микола Іванович.

Ось так чергова сесія відкрилася. Дещо спустивши пару у свисток, рада приступила до порядку денного. За тим, які питання пропонують депутати розглядати першими і наскільки бурхливо обговорюють їх, особисто я можу судити про пріоритети. Розпочинали з розгляду виконання рішення про забезпечення гарантій депутатської діяльності, тобто ухваленого за т.з. «непорозумінням» між депутатами-заводчанами і головою ради чи навпаки – між головою і депутатами. До списку із півтора десятка питань додали такі: використання радівського службового авто (пропозиція А. О. Хотіна), представництво у суді від селищної ради депутата С.В. Кабалика замість голови і скасування рішення виконкому про утворення адмінкомісії (пропозиції В.П. Остапця).

Голова комісії з питань законності і ін. Г.О. Пасєка нагадала присутнім хронологію питання забезпечення гарантій депдіяльності. Рішенням попередньої сесії було визначено голові надати письмове пояснення вчинків, спрямованих на дискредитацію депутатів і перешкоджання у їх діяльності, направити письмове звернення депутатів директору ГПЗ тощо. Дію цього рішення голова призупинила своїм розпорядженням, виданим, як інформувала доповідачка, без належного обгрунтування. Не дотримано й терміну подальшого розгляду „заветованого” рішення, тобто у двотижневий термін не скликано сесію.

Обгрунтування розпорядження „у зв`язку із відсутністю фактів перешко- джання діяльності та дискредитації депутатів Варвинської селищної ради з боку селищного голови” Валентина Саверська-Лихошва назвала цілком достатнім. Вона, у свою чергу, теж вважає дії окремих депутатів дискредитацією її як голови. Також наголосила, що права давати їй вказівки у наказовій формі законодавство їм не дає.

У обговоренні знову взяли участь депутати-учасники „непорозуміння” і інші. Перші наголосили: коли б голова не проігнорувала засідання комісії, де питання спробували обговорити вперше, такого загострення може б і не було, порозуміння не настало і на „годині спілкування” на ГПЗ, мовляв, голова не зробила належних висновків. Опонентка ж підкреслила: висновки із ситуації треба робити всім – і їй, і депутатам.

Дискусію, місцями схожу на лемент, продовжили інші колеги, котрі висловилися на боці кожної із сторін. Лідія Неділько звернула увагу депутатів на рівень підтримки голови селища варвинцями і закликала голосувати за власним переконанням, не „озираючись” на голосніших колег. Володимир Остапець зазначив, що депутати у цій ситуації постраждали за добро, зроблене для садка, якому надано кошти. Микола Цопа закликав працювати спільно, покладаючись у вирішенні питань на тих тепутатів, які у тій чи іншій галузі розуміються краще. Він зазначив, що депутати мали на меті зекономити бюджетні кошти і спрямувати їх туди, де вони працюватимуть продуктивніше. Олександр Кудринецький анонсував на подальші сесії аналіз стану котелень і використання коштів на них, який готує.

Заклик Тетяни Чеберди припинити з`ясування стосунків, яке перетікає із сесії в сесію, як на мене, звучав як голос волаючого в пустелі. Крапку, принаймні у розгляді на той день, поставило голосування. „Вето” голови на дискусійне рішення не подолано – 14 голосів „за”, а треба 18. Натомість за пропозицією С.М. Старенченка проголосовано нове компромісне рішення – виключено з тексту „письмові пояснення” голови – проголосували „за” 22 – і ті, хто не здолав вето, і ті, хто від цього всього просто втомився. Сталося це на 43-ій хвилині тригодинного засідання, у порядку денному якого значилося ще, якщо не помиляюся, 17 питань.

Далі вже значно оперативніше затвердили положення про виконавчий комітет селищної ради за проектом депутатської комісії, визначивши, що регламент його роботи виконком розробить самостійно, а селищний голова здійснить державну реєстрацію юридичної особи. Внесли зміну до регламенту роботи ради – починаючи з 26-го лютого ц.р. відповідно до новацій у законодавстві голосування буде відкритим і поіменним з подальшим оприлюдненням результатів на сайті ради. Новела, як на мене, актуальна, адже, приміром, коли варвинці запитували депутатів, як вони голосували за прийняття ділянки під нове звалище, чимало з них чомусь вважали за потрібне говорити: я не голосував і я не голосував.

Під час обговорення знову зринуло питання, що у раді залишається вакантною посада секретаря, який мав би підписувати ті чи інші документи. Проте один з депутатів висловив припущення, що з`явиться він не скоро.

Інформаційно насиченим був виступ депутата Д.В. Павленка. Він аналізував фінансування і використання коштів на поточний ремонт доріг у селищі у 2015-ому році. Зокрема, на ці цілі торік витрачено більше 800 тис. грн.: ремонти вул. Миру, Грушевського, 900-річчя Варви, Польова, Лютневого повстання, Бодянських, Нова, Комарова, Коцюбинського, 9 Травня, Пилипенка, Ярославська, окремих тротуарів. Як підсумував доповідач аналіз шести рішень ради і дев`яти договорів на виконання робіт, лише на чверть всієї суми було конкретизовано об`єкти фінансування у рішеннях ради, решта визначалися особисто головою під час складання договорів, відтак неможливо простежити, куди саме були виділені кошти, який об`єм робіт виконано тощо. Тобто, механізм непрозорий.

– Декілька слів варто сказати і про саме виконання робіт з поточного ремонту вулиць та доріг. – Говорив Дмитро Васильович. – Особливо стосовно ямкового ремонту. Так, на всіх вулицях, де здійснювався даний вид ремонту, було порушено вимоги пункту 6.4 Технічних правил ремонту і утримання вулиць та доріг населених пунктів, де зазначено: „Закладання вибоїн виконують ремонтними картами з прямими лініями паралельно і перпендикулярно осі проїзної частини, які повинні проходити на відстані не менше ніж 3 – 5 см від краю пошкодження. На тротуарах напрямок ліній контуру ремонтної карти може бути будь-яким. Невеликі за розмірами вибоїни, що знаходяться недалеко одна від одної, слід об’єднувати в одну ремонтну карту».

Дійсно, питання контролю коштів і якості ремонту доріг у населених пунктах і поза ними має знаходитись під пильним поглядом депутатів і громадськості, особливо в такі моменти, коли, приміром, капітальний ремонт якоїсь вулиці, ніби трюком фокусника, раптом чомусь стає ремонтом поточним. А „хтось” – посадова особа чи депутатський корпус, вирішує, де і кому наразі асфальт „потрібніший”. Тож пропозиція Дмитра Павленка про необхідність затвердження радою чіткого механізму виділення коштів на дороги, висловлена на попередніх сесіях, і зафіксований рішенням 6-ої сесії старт паспортизації вулиць цілком слушні.

Проте, слухаючи доповідь, мені думалося і про інше. У будь-якій справі важливе відчуття міри. Аби не вийшло так, що і у ремонті доріг, і у інших справах один буде із „сошкою”, а поряд – семеро зі збільшувальним склом і лінійкою. Якось минулого літа, коли варвинські шляховики ремонтували тротуар біля управління соцзахисту, доводилось спілкуватися з їх керівником. Зауважила те, що й він з інструментом у руках поряд з робітниками рівняв той асфальт, готуючи його під каток. Райавтодор нині знекровлений – і фінансово, і за наявністю кадрів, матеріалів для роботи. Він балансує на межі зникнення. Це ж наші, місцеві люди із зарплатами, яких не бачать, з родинами, які треба годувати, а ми їм – про паралельні і перпендикулярні латки…

Схоже, як надмірну прискіпливість сприйняла озвучене питання і очільниця громади. На претензії, що станом на день сесії не озвучено суму, витрачену на прочищання вулиць від снігу, відповіла емоційно: „Ніякий дурак вам не буде по випавшому снігу бігти міряти і рахувати, скільки це буде коштувати, а потім чистити. Організації нададуть розрахунок по завершенню місяця”. Втомившись ще емоційніше виправдовуватись, чому те чи інше зроблено не так, що кошти не розкрадаються, інакше вона б вже „сиділа”, Валентина Саверська-Лихошва запропонувала тим, хто знає, як робити краще, набиратись досвіду і пробувати сили на наступних виборах голови.

Вислухавши цей пристрасний спіч, депутати згодилися і на зміну формулювання у рішенні з категоричного „зобов`язати” на „доручити”, і на термін на паспортизацію 93-ьох вулиць селища протягом року – замість лічених місяців. В першу чергу буде оглянуто ті 10 вулиць, які мають найплачевніший стан. Слово за словом, розпочався конструктивний діалог, коли і голова, і депутати не тільки говорили: „Давайте”, а й згоджувалися один з одним. Дмитро Павленко зазначив, що вивченням питання і запропонованим рішенням мав намір започаткувати систематизацію цієї важливої роботи. Відтак узгоджене рішення зібрало вже 24 голоси. Тож можуть домовлятися, коли хочуть.

Далі ухвалили необхідні зміни річного розпису, рішення щодо організації харчування дітей у ДНЗ (батьківська плата залишається 75%), виділення коштів тощо, які пропонував голова бюджетної комісії Сергій Старенченко. Зокрема, знову дискусійним стало питання дофінансування садків у І кв. у сумі 226,5 тис. грн. на зарплату за рахунок вільних залишків селищного бюджету, як і в інших селах. Якщо почнемо самостійно фінансувати ці заклади, зауважив Д. Павленко, ніхто нам нічого вже й не дасть, і про залучення району до вирішення проблеми можна буде забути. Озвучив пропозицію: „душити” район.

Говорили „з приводу” знову довго і різне, мене ж здивувала оригінальна, озвучена одним із присутніх варвинців, ідея: а чому б не попросити на садки (це ж небагато-немало – мільйон) у іншої сільради. Виходить, свої кошти зекономимо на „розвиток”, а когось того „розвитку” позбавимо?

Зрештою „за” самостійне дофінансування проголосували 19 обранців, певно, відчуваючи пильні погляди садківських колективів, бо поки суть та діло, а зарплату платити треба.

На виготовлення технічної документації на багатоповерхівки у БТІ виділили 20 тис. (схоже, невдовзі халепу із їх утримання передаватимуть мешканцям чи їх об`єднанням). А от співфінансування трудового архіву із запропонованих 30 тис. грн. „урізали” до 20-и, а пільгу пожежно-рятувальній службі в оплаті за землю „зарізали” взагалі, мовляв, з держбюджету, куди тече левова частка оподаткування і з нашого нафтовицького району, гріх не брати на загальних підставах або й більше.

Залишки зі зданого „ленінського” металобрухту (20 тис.) дозволили „Господарю” використати на придбання „гуми” для техніки навзамін „лисої”, також передали у статутний капітал КП новоприд­баний тракторець, який невдало дебютував по першому своєму снігу – з поломкою. Наразі проблему усунуто постачальником техніки „по гарантії”, запевнив С. Садовий.

Емоцій ходу сесії дещо піддало питання використання службового автомобіля, аналіз якого озвучив голова комісії соціально-економічного розвитку,комунального майна Анатолій Хотін. Він вказав на значне перевищення визначеного новим складом ради ліміту пробігу за грудень, яке буде „відмінусовано” із лімітів наступних шести місяців, а також на відсутність належного оформленння подорожніх листів і журналу їх видачі. Зауважив, що містом Чернігів наїздити 120 км чи селищем – 160 за день, треба ще зуміти. У проекті рішення комісія доручила голові безумовно дотримуватися затвердженого порядку користування службовим автомобілем. Пункт 3 цього документа доповідач зачитав:

– Користування службовим легковим автомобілем у вихідні та святкові дні, а також відрядження на легковому автомобілі за межі селища на відстань, що перевищує 50 кілометрів, здійснюється згідно з розпорядженням селищного голови на час відрядження, при цьому мають бути документи, що підтверджують зв’язок поїздки із службовою діяльністю такої посадової особи. Разом з тим, поїздки у відрядження на службовому автомобілі здійснюються лише у виняткових випадках, коли використання інших видів транспорту дорожче або відстань не перевищує 200 кілометрів в один кінець.

Мабуть, окрім іншого, це натяк на відрядження „маршруткою”. Може, у мене аж занадто натренована професією уява, але так і бачу картину: статечна очільниця громади, вибачайте, вже у поважному віці, мотається поміж кількома установами, приміром, обласного центру, щоб вирішити справи, а потім мчить на „маршрутку”, аж зачіска дибки… Даруйте за власну думку знову, але наявність транспорту для керівника такого неспокійного господарства – це не забаганка, а передовсім, мобільність у роботі і можливість встигнути більше.

Голова цього разу особливо й не сперечалася, запевнила, що заходів контролю та економії буде вжито, але наголосила, що коли треба для справи, сідатиме і їхатиме автомобілем. Щоб особисто контролювати хід тих чи інших робіт у селищі, підтримувати порядок, теж пішки не набігаєшся. «Контрольно-транспортне» рішення прийнято одноголосно. Залишається сподіватися, що «спідометр» для голови – це все ж таки не найважливіша місія депутатів у раді.

У низці звичних земельних питань вирізнялися і незвичні. Колективне звернення мешканців селища (більше півтисячі підписів) щодо відміни рішення про надання 20 «соток» під будівництво нової культової споруди у парку Слави залишено без задоволення.

Ледве назбирало прохідну кількість голосів – 14, рішення щодо призупинення до кінця року виготовлення паспорта на нове сміттє­звалище у глиняному кар`єрі із девізом: «Щоб зайвий раз не дратувати людей», або щоб «сподобатися» їм, як іронічно зауважив С. Старенченко. Голова земельної комісії Наталія Бабенко повідомила, що у РДА створено відповідну комісію для визначення іншої ділянки. Проте шукати реальні шляхи вирішення проблеми у самій селищній раді, як на мене, особливого ентузіазму ніхто не має – комусь байдуже, хтось кращого місця не бачить, а комусь близька позиція голови селища – «нехай тепер хтось». Словом, голова та іже з нею зачекають до кінця року, у підсумку якого залишиться одна готова ділянка – кар`єр. А на людську думку – дві сотні підписів чи п`ять, скажуть: «Дарма, дарма, дарма!»

Здалося мені, що селищним депутатам бракує цивілізованої комунікації не тільки із мешканцями селища та ЗМІ, а й поміж собою. Бо майже під завісу сесії розгорілося нове з`ясування між окремими депутатами, які за зверненнями варвинців вивчають проблемне питання, а між собою поспілкуватися телефоном чи особисто на разі не спромоглися. І знову аж „фонив” мій диктофон від того обговорення.

Втомлені, а хтось вже й залишив сесійну залу, голосували за рішення, запропоновані В.П. Остапцем. У судовій справі за позовом до виконкому щодо скасування тарифів, якщо я правильно зрозуміла, селище представлятимуть пліч-о-пліч і юрист ради – від виконкому, і голова, котру введено до справи третьою особою без самостійних вимог, і тепер ще й депутат С.В. Кабалик – від іншої третьої особи – ради. Що то за справа і хто така, ота «третя особа», відчувалося, достеменно не знали ні більшість депутатів, ні голова, проте згодилися із запропонованим рішенням. Залишається сподіватися, що опісля того потужного судового «двобою» між позивачем (нині членом виконкому Ю. Бачишем) і виконкомом, певно, попереднім, зі всіма іншими «особами», ми всі матимемо обґрунтований, законодавчо бездоганний тариф і водночас безперебійну продуктивну роботу КП.

А завершували сесію під характерну, звучну риторику небайдужого варвинця О.І. Нагнойного. Він у «різному» (ще цю підрубрику після кількох бурхливих годин хочеться охрестити «кажіть вже, раз прийшли») озвучив власні нотатки з минулого сходу, де чомусь утримався від виступу, та щодо низки проблем селища – поганого прочищення снігу, недоліків у благоустрої, ремонті доріг, у фінансуванні установ тощо. Оратора вислухали, проте відповідати вже снаги ніхто не мав.

Слава Богу, як фінальний гонг у рингу, сесію завершив Гімн. Але, без сумніву, далі буде.

Є.Зима