26 квітня – Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф. 30 років аварії на ЧАЕС

ДУШУ ОБПІКАЄ СПОГАД

ЧОРНОБИЛЬЦІ 2

Хоч від того чорного квітня й минули три десятки літ, але він постійно залишається в думках і боляче обпікає спогадами про ті дні, про товаришів, хто ще з нами і кого вже забрала та люта подія – катастрофа, котра сталася на ЧАЕС 26 квітня 1986 року.

Тривожним зойком відгукнувся той день у серцях багатьох варвинців, зокрема, і заводчан. На лінію вогню, на приборкання атому відправилися 12 працівників ГПЗ. Серед них В. Бойко, А. Ковальов, А. Макаренко, І. Рубан, А. Кальний, який був командиром автовзводу, і ін. З цієї групи найпершим відбув у зону М. Ковтун.

Серед перших ліквідаторів значаться й працівники цеху ІВН, бо там потрібна була спецтехніка, котра є в цеху, а також фахівці. Всього брали участь у ліквідації аварії 53 чоловіки, з яких більше 20 вже пішли за межу вічності.

Серед учасників ліквідації наслідків аварії – І. Гмиря, А. Каша, П. Скрябін, В. Яковлєв, Г. В’юницький і ін.

Тяжка ноша лягла на плечі й працівників АК-2, пожежних, а також інших служб. Не поминуло полум’я Чорнобиля і багатьох представників промислових та сільськогосподарських колективів. Усього з нашого району на ліквідації аварії було задіяно майже 230 чоловік. А були й такі, хто в зону відправлявся неодноразово.

А роботи там було багато. Спочатку гасили пожежу, далі займалися цементуючими операціями на енергоблоці для зміцнення основи, зачищалася територія ІІІ енергоблоку від радіоактивного сміття, яке транспортувалося до могильника, перевозилися люди тощо.

Мало хто уявляв, чим буде займатися в зоні, але коли вже приїхали туди, попрацювали там, сповна осягнули розумом і тілом виключну гостроту становища, в якому перебували. Так що Чорнобиль закреслив у багатьох віру й надію у світле завтра, бо зробив багатьох якщо не інвалідами, то забрав життя, осиротивши сім’ї. Тільки в нашому районі більше третини учасників уже пішли за межу вічності, практично всі, хто сьогодні живий, надбав там купу болячок, які нині постійно дошкуляють. Чорнобиль залишив у серцях ліквідаторів величезний тягар, сумний спогад, як боролися з атомом, котрий став неконтрольованим. У цій битві ми перемогли, одначе далася перемога ціною великих втрат.

Віддаємо данину шани тим, хто пожертвував здоров’ям, а то й життям у тій битві. Адже ситуація була б ще страшнішою: якщо перший вибух за еквівалентом рівнявся десятьом хіросімським бомбам, то другий міг би бути ще нищівнішим, накоївши руїн у радіусі 40 тис. кв. км. довкола реактора. І його попередили тисячі пожежників – ліквідаторів, багато з яких пішли у вічність заради життя й майбутнього рідного народу, усього людства. Серед героїв-ліквідаторів і наші пожежники, колишні працівники ДПЧ-9, СДПЧ-27.

Сьогодні ми славимо і тих наших земляків, хто внаслідок своїх службових обов’язків був пов’язаний з роботою в радіаційних зонах під час служби в армії, на флоті, на собі відчувши випробування атомної і водневої зброї, несення служби на підводних човнах тощо. Звичайно, всі здогадувалися, що на них там, як і на тих, хто був у зоні реактора, чатує небезпека, але, що вона має такі масштаби і наслідки, й гадки не мали. Мало хто тоді знав правду про, приміром, ситуацію на ЧАЕС, бо її ретельно приховували. Як, без сумніву, і в інших випадках.

На жаль, сьогодні влада помітно послабила увагу до тих, хто віддав своє здоров’я, усуваючи наслідки катастрофи на ЧАЕС. Не сповна, як цього вимагає закон, виплачується „чорнобильська пен­сія”, мало коштів виділяється на придбання безоплатних ліків, відсутнє безоплатне стаціонарне лікування, матеріальна допомога передбачена лише інвалідам І і ІІ категорій тощо.

Та як би там не було, а люди хочуть жити повноцінно, прагнуть допомагати один одному. Доземний уклін тим, хто вижив і дотепер несе на собі важкий хрест тієї катастрофи. А тих, хто вже пішов від нас, пам’ятаймо вічно, доки живі, бо всі ми зобов’язані їм своїм життям, життям наступних поколінь.

М. ДОНЧАК,
голова ради районної організації „Українського національного Фонду допомоги інвалідам Чорнобиля”.

На знімку: члени районної організації УНФДІЧ (із особис­того архіву автора).