У територіальних громадах

І куди ж ви, рєбята,

у важких обладунках та й на лід?..

Люблю я нашу селищну мерію. Але, можливо, і дивною любов`ю. Отак ідеш щоразу на чергові і позачергові зібрання із важким серцем – до всезагальної вакханалії в державі – ще й на додачу місцева законотворчість, а вже вискакуєш із мерської зали за кілька годин, ніби опісля сеансу терапії (коли шоко-, а коли й сміхо-…) – у повному забутті особистих негараздів. Тож у цьому плані нинішня каденція ще жодного разу не розчарувала…

Із цікавинок 29-ої сесії, чергової, від 6 квітня, – повідомлення депутатів-активістів на теми: як ми за садки з районом судилися і наразі …програли; або ось таке: як ми вивчали на предмет законності рішення про виділення земельної ділянки колезі – депутату-земельнику. А також голосували за власні „абонементи” у майбутнє скликання (вибори ж – на носі) – спроба пролобіювати ремонт даху одного з будинків, чергове перезатвердження переліку вулиць на цьогорічний „латково-щебеневий” ремонт. І т.д.

До речі, у численному т.д.: питання із циклу „ізнов за рибу гроші” – сумнозвісні гаражі по Садовій. На попередніх сесіях, ніби „на слабо”, депутати, серед яких є й претенденти на ті гаражі, взяли та й проголосували виставити земельку – „яблуко розбрату”, на торги. А нині отямилися, знову завели мову: так депутат, як і будь-який смертний, теж має право взяти безкоштовно…

Тож, понеслась:

«А чому саме 300 тисяч, а не 8 мільйонів?..»

Під час формування порядку денного сесії (і так – на три десятки питань) забракло голосів, аби внести на розгляд звернення депутата С. Кабалика щодо виділення коштів на ремонт даху буд. №16 по вул. Миру, де і мешкає депутат та його виборці.

Чому 300 тис., а не 8 млн., цікавився С. Ста­ренченко, на той момент голова бюджетної комісії, чим, певно, вказуючи, що питання потребує довивчення в комісіях і фахового визначення вартості робіт. А також запропонував такими фінансовими „бонусами” стимулювати створення ОСББ, очолити одне з них і міг би його молодший колега по раді і не тільки С.Кабалик.

Як і очікувалося, без голосної обопільної аргументації не минулося. Звучало: вартість ремонту – „середнє арифметичне” з Інтернету, і люди просять, і „Господар”, проте зерно сумніву вже було посіяне. Завернули 300 тис. на довивчення.

«Вітаємо з великим портфелем!»

…Аби не стати йому чемоданом без ручки

А першим питанням із перенасиченого порядку денного було затвердження нового голови бюджетної комісії. Ці повноваження (обтяжлива ж бо шапка Мономаха) раптом склав С.М. Старенченко, бувалий бізнесмен і депутат. Оскільки на загал причин того „самовідводу” не озвучили, тож доводиться губитися у здогадах: чи ніколи чоловікові, чи вже навивчався селищних справ, чи, бува, не до снаги те вивчення? Очевидці комісійних вивчень подейкують, що на адресу очільника комісії чули від ретивіших вивчальників і таке: ти б хоч матеріали почитав…

Новим головою бюджетної комісії (а це те „сито”, крізь яке проходять у раді всі видатки із нашої спільної громадської скарбнички) став, попрацювавши у заступниках, Д. Павленко. „Вітаємо з великим портфелем!” – під всезагальні оплески виголосила голова ради, а „папєреднік”, забачивши юну зміну за трибуною, по-дружньому коментував, як вона йому таки до лиця.

У низці бюджетних видатків, які ухвалювалися сесією згодом, значилися асигнування на заміну водонапірної вежі по Ломоносова, на ремонт доріг, на продукти харчування для ДНЗ. Останні збурили жваве обговорення на активній „гальорці”. Який ефект від застосування „прозорих” закупівель? Із відгуків радівців – то навіть не ефект, а радше афект…

Коли в обговоренні новий голова почав „плавати” у змісті запропонованих рішень, не забарилися й іронічні коменти колег: на довивчення, чи теж не почитав?

То рішення законне чи чинне?..

Із блоку питань комісії законності, правопорядку і депутатської етики її голова С.Кабалик те питання, що стосувалося надання земельної ділянки голові земельної комісії С.Панченку (під житлове будівництво, згодом послідувала невдала спроба змінити цільове призначення землі) коментував так:

– Дане рішення являється законним беззаперечно, тому що воно було прийняте депутатами, також воно не було оскаржене в суді. А рішення, прийняте і не оскаржене, являється законним.

– Діючим. – Уточнення із зали від С. Ста­ренченка.

Діючим, мимохіть повторив за ним і доповідач, й продовжив далі: виявилося, у цьому питанні земельною комісією було допущено порушення – не взято до відома те, що дана земельна ділянка за генпланом передбачалася під інші потреби (на обличчі тодішньої голови комісії Н. Бабенко помітне здивування – прим. автора). Далі послідував жвавий і голосний діалог з цього приводу, а також щодо того, що ж все-таки записати у новому рішенні: взяти до відома, зобов`язати чи рекомендувати, чи навіть й уклінно попросити забудовника використовувати наділ за призначенням. Радівський юрист Я. Біляєва опісля загального лементу пояснила, що ділянку надано згідно процедури і право власності вже оформлено, скасувати його можна лише в судовому порядку, натомість власник має повне право ініціювати зміну призначення.

Однак, коли йдеться про земельку, поміж українцями одностайності не може бути апріорі. У підсумку – рішення з приводу вивчення законності надання землі не прийнято (10 „за”, 8 „утрималися”, власник наділу не голосував), рішення про безкоштовне надання ділянки під житлове будівництво залишається законним. Чи діючим.

…І під лід, як тевтонська «свиня»

Начебто й дивний на перший погляд асоціативний ряд: Льодове побоїще, тевтонці у важких обладунках, вишикувавшись „свинею” – та й під лід Чудського озера, вислів, щоправда, не історичний, а запущений у вжиток кінематографом: хто з мечем до нас прийде…

Але згадалося те все у контексті судової тяжби за утримання селищних садків, ініційованої селищною радою проти районної. Гільдія селищних активістів (на представництво у суді уповноважили Бачиша Ю.Л., Павленка Д.В., Остапця В.П., Кабалика С.В., юрисконсульта і голову ради), озброївшись праведним гнівом, що дітям не додають фінансування, і гаслом: з нами Бюджетний кодекс, його Прикінцеві положення і навіть Валентина Василівна, яка нарешті теж усвідомила, що „не додають”, пішли „на ви”. На райраду і фінуправління РДА – з позовом про визнання протиправними і дій, і, кажуть, бездіяльності у питаннях видатків на ДНЗ.

Процес у райсуді тривав не один місяць, по справі – стоси пояснень і години палких дискусій, посмакувати які могла на засіданнях й небайдужа громадськість. Із сесії в сесію колегам анонсувався невідворотній переможний кінець, виділялися кошти на судові витрати, паралельно розгорнуто „операцію” з передачі ДНЗ у район (і це напередодні утворення громади, коли вже й останній здоровий глузд тієї передачі втрачено).

І ось тобі маєш… Із постанови суду від 13.03.2017 року: „Іменем України… У задоволенні адміністративного позову…відмовити в повному обсязі…”

Доповідати колегам про фіаско на 29-ій сесії вийшов за трибуну Д. Павленко, констатувавши: хоч це і не моя, бюджетна, парафія, але більш нікому (кажуть, ряди активістів поріділи й на останньому судовому засіданні). У подробиці постанови від „ваша честь”-райсуду доповідач не вдавався, мовляв, 7 стор. дрібненьким шрифтом. До причин фіаско зарахував те, що відповідачі по справі зробили вигляд, що співфінансування садків – то була добра воля селищної ради. А коли та воля змінилася на протилежну, виявляється, кореспонденцію із селища не реєстрували належним чином…

Але, якщо ж все-таки набратися витримки і дочитатися до сьомої сторінки постанови, то там, опісля докладного обгрунтування, йдеться про те, що обов`язок району – брати участь у фінансуванні ДНЗ шляхом виділення трансфертів, розрахованих за нормативами, а не за фактичними видатками установ, що і було зроблено. Варіант, уподобаний селищем – щоб свої садки та й на повне утримання району – можливий за умови передачі засновницьких прав на них, а з ними – і власності, що на момент спору зроблено не було.

Полишивши ж юридичну казуїстику, підведу таку риску. Простим людям до статей, пунктів і підпунктів байдуже. Їм аби була можливість вижити у тих умовах, в які всіх нас щодень ставить держава. І прикро, що у селищній мерії так і не зрозуміли, що всі ми – селище, села, район, установи різнорівневого підпорядкування, пересічні й непересічні громадяни, скрутивши дулю у кишені тій державі, маємо виживати спільно, підтримуючи один одного, а не вимірятися, хто ж тут серед нас розумніший.

…Ще трішки пообговорювали, а чи треба оскаржувати постанову районного суду, а скільки це знову коштуватиме, однак, як виявилося, намарно. Апеляцію у визначений термін ініціатори судової тяганини і без додаткового благословіння колег вже подали. Рішення ж за вказаною інформацією не прийнято (13 „за”). Пропорція активістів і поміркованих у нинішній раді – п`ятдесят на п`ятдесят.

Доведеться все-таки кудись рухатись

Серед рішень, що прямо чи опосередковано стосувалися КП „Господар”, на минулій сесії вирізнявся цікавий „пакет” –порядок списання з балансу багатоквартирних будинків, погодження актів списання тощо. Він був прийнятий, хоч поборник інтересів споживачів, депутат В. Остапець і намагався заперечувати. Всі разом констатували: змусити КП довести житло до ідеального стану однак не вийде, тож давайте вже з тією передачею кудись рухатися. Відтак „за, за, за…”

Коли за наполягання активістів намагалися затвертити норматив відрахування до бюджету з прибутку КП у розмірі 15%, несподівано комунальників „виручив” все той же С. Старенченко: це перекладання грошей з однієї кишені в іншу, адже підприємство – власність селища, і за потреби ним же й дотується. Відтак, у рішенні – 0%.

Чому виручив вжито у лапках? Бо прозвучало у залі таке: „Коли ми їх захочемо, ми їх зможемо…”

Депутат – господар свого слова

Сесія вкотре перезатвердила порядок вулиць на цьогорічний поточний ремонт. Вже неодноразово наголошувалося, що це будуть „викричані”, але не поремонтовані торік, а на додачу й нові – визначені цьогорічною комісією. (Додаток до рішення на 3-ій стор.) Заступник голови С.Бейкун звернувся до депутатів поблагословити першою на ремонт діру на „кругу” – транспортна розв`язка на центральній площі.

Все б і нічого, згодилися, перелік затвердили (17 „за”, Т.Чеберда „проти”). А далі послідувало звернення, як завше, голосне, імпульсивне, завсідника мерських засідань О. І. Нагнойного, який вкотре пропонував, за відсутності і планів, і коштів на капітальний ремонт вулиць, хоча б затвердити на перспективу почерговість вулиць-претендентів. Він висловив думку, що район міг би профінансувати капремонт водогонів, а селище б спрямувало своє „шото велике” на дороги. В очікуванні виступу за свою Трудову чоловік навіть торбинку цукерок на нервах з`їв. І ось йому відповідь із сесійної трибуни голови комісії соцекономрозвитку А.Хотіна:

– Я, Олександре Івановичу, з цієї трибуни обіцяв Вам, що підтримаю будівництво Вашої вулиці. Я свої слова назад забираю. Підтримаю будь-яку іншу, але не Вашу… – зарічанський активіст, як на мене, аж оторопів. – Ми краще зробимо Заводську, де живе Ваш спонсор… – Так там немає проекта, – отямився й співрозмовник. – Буде. Зробимо без проекта або заплатимо, це не ціна питання…

І що це було?.. За аналогією до „пацан сказав – пацан зробив” – новий тренд у місцевій політиці: депутат слово дав – депутат його й забрав. Як-не-як, господар свого слова.

Охочих завжди буде більше, аніж землі

У серії земельних – знову мова про га-ра-жі, які вже порядком набили оскомину всім, хто ще не мріяв про їх отримання. Мали ухвалити зміни до рішення, яким на торги заплановано 14 спірних ділянок (серед претендентів на безкоштовне отримання засвітилося кілька депутатів і членів виконкому).

Наразі кількість ділянок зросла до 23-ох. Коли суперечки – роздати, бо депутат – теж громадянин, має право, продати, бо в інтересах громади – загострилися, звичний радівський оратор С.Старенченко виступив з несподіваною пропозицією – щоб усіх помирити, слід довести кількість ділянок до кількості депутатів у раді, наділити й пресі, щоб правильно писала…

Фахівці ради заходилися пояснювали, що від продажу (тисяч по 8 за ділянку) у бюджет надійде хіба тисячі півтори, решта – поживляться розробники документації. Однак півгодинний лемент закінчився неприйняттям рішення (9 „за”, 4 „проти”, 5 „утрималися”), відтак на аукціон залишаються ті ж 14 ділянок.

…Справа ж не у бюджеті, просто охочих до дармівщинки завжди буде більше, аніж землі.
Показово, що того дня відмовили у наданні ділянок двом жителькам селища (призначення не відповідає генплану забудови, не всі документи надано) і у зміні призначення для земельної ділянки в оренді райСТ. Це зайвий штрих до портрету рівних перед законом і рівніших.

Коли вибори? –  Може, і у серпні…

Депутати жваво цікавилися станом справ з об`єднанням. Як повідомили голова і секретар, станом на 6.04. офіційні згоди єднатися було отримано від Калиновиці і Леляків, відмови – від Дащенок, Світличного, Брагинців, Журавки, Богданів, Остапівки, Гнідинців, Кухарки, Мармизівки, решта – тримали паузу.

Цього тижня, опісля резонансних громадських слухань у Калиновиці, Леляках і Варві, відбулася друга історична сесія – скликалася для схвалення проекту рішення про добровільне об’єднання територіальних громад (докладніше – у наступних номерах). Ось і він – відлік до нових виборів. Кажуть, якщо піде за планом, курчат восени й порахуємо.

І цього разу у „пис-писі” таке. Наприкінці тригодинного сесійного марафону, як завжди сумбурного, голосного, секретар ради запропонувала депутатам визначитися із формою їх щорічного звітування перед виборцями… Сказати, що ідея позвітувати захоплення не викликала – не сказати нічого. Таки то треба було бачити, як наші вельмишановні заквапилися до інших питань і у інших справах. А надто ті, хто завше вимагають звітів від всіх довкола.

Є.Зима