У волонтерському полку прибуло

img_2240

Як на мене, позитив, чи не один з небагатьох, який можна винести з уроків нашого сьогодення, – це готовність простих людей перед обличчям небезпеки або у скруті до взаємовиручки, підтримки того, кому важче. Необхідність допомогти – підгодувати, утеплити, розрадити – хлопцям, які на передовій за себе і за „того парня”, що на дивані, одразу виявила у суспільстві добрий прошарок небайдужих, чутливих і співчутливих.

Цей простий озерянський хлопчина, а Дмитру Зацаринному лише 25, до когорти місцевих волонтерів потрапив випадково і водночас не випадково. Наприкінці минулого року варвинці споряджали чергову пересувну баню до наших воїнів на Луганщину, тож коли на підприємстві (а трудиться Дмитро водієм „КАМАЗа” у „Дружбі-Новій”) доручили доставити такий непростий вантаж юнакові, згодився без заперечень і вагань.

Разом з ним поїхав варвинець Сергій Борсук, у ескорті до бані рухалися „бусом” з продуктами для бійців досвідчені водії-заводчани Анатолій Побочій і Анатолій Матвієнко, які в таких рейсах і прифронтових бувальцях бували вже не раз. Однак розповідають, що найтяжче довелося саме Дмитрові – дороги до злощасного Щастя – з причіпом доба в одну сторону. Ожеледиця тоді стояла неймовірна, але дружбівський водій доставив доручену баню у цілості і сохранності.

Юнак, певно, у силу віку і оптимістичної, товариської вдачі про свою першу волонтерську поїздку оповідає з легкістю. Каже, вдома від наміру молодого тата (Діма має дружину Віту, двоє синочків – Сашу і Богданчика двох і трьох років) не зраділи, дуже непокоїлися і чекали.

У Щасті мусив поночувати у бліндажі-копанці. Варвинців побачити не пощастило, бо всі були саме на постах, і гайда назад. Дорога минулася без обстрілів, але однак знову доба за кермом слизькою дорогою.

Виявляється, юнак вже має певний водійський досвід. Після Ладанського училища (мав би бути столяром, але каже: не моє), працював трішки охоронцем, а з 19-ти років – у „Дружбі-Новій”, 6 років перевозить вантажі, сільгосппродукцію, років зо два – „КАМАЗом”. Колеги з підприємства відгукуються про Дмитра як про сумлінного, відповідального працівника. Тато Дмитра – теж кранівник у „Дружбі-Новій”.

Спілкуємося з Д. Зацаринним вже давно опісля поїздки. Розповідає про неї і про себе легко, з посмішкою. Втома і труднощі давно забулися, тож, каже, якщо знадобиться, знову без остраху рушить у волонтерський рейс.

Є.Зима, фото автора.