З думкою про синів, які зараз не вдома

dsc00058Січнева поїздка на Донеччину, у зону АТО, варвинських волонтерів, звісно ж, була просякнута духом Різдва, прагненням доправити воїнам – вихідцям з Варвинщини і їх побратимам з інших куточків України домашні смаколики, святкові страви, необхідну допомогу. А з ними – тепло рідної домівки, відчуття свята – попри всі тяготи служби, та слова вдячності і підтримки від нас, мешканців мирної батьківщини.

І знову волонтерів, а це координатори місцевої волонтерської групи Яна Борщ, Ірина Кальченко, Віктор Борсук і Микола Марченко, підтримали чимало небайдужих варвинців, які збирали передачі, напередодні свята пекли-смажили-шаткували святкові наїдки не тільки для своїх родин, а й з думкою про тих, хто нині не вдома.

Побачитися ж цього разу вдалося з варвинцями Олексієм Демченком, який несе службу у Водяному – одна з найгарячіших точок на мапі АТО, Сергієм Захаровим і Андрієм Кириченком, котрі на той момент у складі 41-го чернігівського батальйону тер­оборони служили хоч і ближче до мирної території, проте ж однак не вдома – Новопетрівка під Бердянськом, та іншими воїнами.

Відвідали варвинці військових-побратимів Іллі Малоголового з Варви, (нині після контузії одужує вдома, за сприяння нардепа – вихідця з Варви Олега Ляшка пройшов необхідне лікування) та Миколи Марченка, котрий нещодавно повернувся зі служби в зоні АТО. Вже традиційно підтримали інших військовиків підшефної 36-ої бригади морських піхотинців, що дислокується під Маріуполем.

Чергова розповідь про поїздку, про небайдужих варвинців, про хлопців в АТО, яким потрібна підтримка, від Ірини Кальченко – фельдшера „швидкої”, депутата селищної ради, небайдужої жінки, яка починала з передач на передову, а далі й сама включилася у активну волонтерську роботу.

«Треба побачити сина
ще однієї варвинської матері»

Найкраще вдаються ті поїздки, котрі не плануються довго, на перспективу, а збираються спонтанно – є інформація про воїнів, хтось має змогу поїхати, тож кинули клич землякам – і „бус”, попри побоювання зразу, швидко наповнюється всім необхідним від небайдужих варвинців, розповідає Ірина Миколаївна.

Особисто її цього разу підганяла у дорогу думка дістатися до ще одного сина нашої варвинської матері Галини Афанасіївни Демченко – Олексія, який несе службу на лінії вогню – у Водяному під Маріуполем. Варвинські волонтери бували в тих краях вже не раз, однак інформації про Олексія не мали.

Відслуживши рік за мобілізацією, терплячий, мужній чоловік без перерви на відпустку лишився у тому пеклі й на контракт.

Ірина Кальченко зауважила: почитавши публікацію у газеті про волонтерську поїздку до Іллі Малоголового, мама Олексія повірила, що ми всі, волонтери, варвинці, разом таки щось можемо, тож попросила підтримати і її сина.

«Дошка пошани»  небайдужих варвинців

Мета повідомлень у газеті про поїздки волонтерів на схід – підтримати воїнів і гуртувати земляків на поміч їм. Тож щоразу, оповідаючи про зроблене, Яна й Ірина прагнуть подякувати кожній людині, яка озивається думкою, теплом, словом, гостинцем, гривнею, і дуже хвилюються, аби не забути жодного прізвища.

Хоч старалися наділити передачею кожен гурт воїнів, де побували, однак найцінніше і найсмачніше доставили саме на передову, де найтяжче і немає змоги готувати. Особливо подбали про святковий стіл для Олексія Демченка, аби він відчув підтримку з Варви.

Знову оперативно організувалися сусіди Яни Борщ із вул. Шевченка, 79: Раїса Скнар, Надія Даценко, Галина Баглай і Світлана Воронченко та інші, зібравши овочеві набори і домашню „закрутку”.

Вже традиційно на волонтерській „дошці пошани” – жителі вул. Трудова, яких організовує Оксана Лукавенко: Н.Г. Оніщенко, Г.Г. Приліпко, родини Вакуліків, Близнюків, Панченків, Во­роб­йових, Тетюх, Андрієнків, Мальків, Юрченків, Полуянових, Кащенків, Кис­лих, Шоломів, Чечотів, Замул, Авра­менків та інших. Запечена качка і торт від Наталії Сидоренко передані саме Олексію Демченку на передову.

Долучилися до збору передач й інші варвинці з групи О. Лукавенко: І. Авраменко, Н. Мозоль, Л. Оніщенко і її родина та чимало інших.

Друга частина Трудової теж допомогла в організації поїздки – це Н.П.Сирота, К.І. Сидоренко, подружжя Даниленків – Віталій Андрійович і Галина Іванівна.

Як завжди, дуже підсобили підприємці Андрій Костін – передав ковбаси, а школярок із ЗОШ забезпечив сировиною на випічку, Стас Чепурко – підсилив передачі стратегічним продуктом – салом, цього разу – меленим з часничком, у відерцях, зручних на роздачу.

Величезне спасибі всім дівчатам, жінкам, які пекли пиріжки, варили узвар і кутю, шаткували салати тощо, відгукуються волонтери, бо везли хлопцям домашнє тепло і відчуття свята.

Вдячна Ірина Кальченко колегам із екстреної допомоги Л.О. Оленіч, Т.М. Беребенець, які готували смаколики на передачі, збирали продукти і кошти, а також завжди підтримують у волонтерській роботі, за потреби готові підмінити й на основній.

Колеги-медики Наталія Іванівна Мазник і Тетяна Петрівна Пальоха наварили чимало смачної святкової куті, передали зі щирими материнськими побажаннями, і доки волонтери їхали додому, вони вже приймали вдячні дзвінки від хлопців.

Мед на передову постачили пасічники лікар-ветеран М.Г. Неділько і керівник апарату райдержадміністрації О.І.Філоненко.

Цього разу до­помогу збирали колективи селищної ради – сім ящиків солодощів, кава, чай тощо, ДНЗ „Казка” і районного будинку культури, із допомогою приєдналися депутати селищної ради Інна Дубчак (солодощі), Ірина Чаленко (смако­лики, плетені ру­ка­­вички, шкарпет­ки, вірші і теплі побажання). Ма­теріально підтримали поїздку варвинські підприємці Олександр Щер­батюк, Оксана Бур­лака („Нова пош­та”) та колишній „атовець” Олексій Балаба, який передав і продукти.

Особливо трепетно оповідають волонтерки про свою юну зміну – гімназист Денис Онищенко, як і на кожен виїзд, цього разу теж на санчатах доставив передачу. Разом зі своєю родиною хлопчик гуртує на добрі справи і сусідів по кутку.

Гімназисти разом зі своїми педагогами потрудилися над маскувальною сіткою для воїнів (сітку надала родина Пришедьків), а школярки із райцентрівської ЗОШ разом з педагогами О.Вовчук і Н.Кудринецькою напекли духмяних смаколиків, нашаткували салатів, спорядили запашним пирогом на дорогу і волонтерів. Дітвора з „Казки” і школярі додали зворушливих малюнків для воїнів, а Яна Борщ зі своїм синочком виготовляли декоративні ялинки, аби й на фронті відчувалося свято.

Волонтерське Різдво – в дорозі

Збирали ми наготовлене нашими постійними і новими помічниками 5-го січня, Різдво нас застало вже в дорозі, розповідає Ірина. Але радісно було від того, що веземо хлопцям кутю, святкову вечерю. На світанку першими заколядували побратимам Миколи Вікторовича у колишньому Володарському, нині Нікольське.

Потім рушили у розташування 36-ої під Маріуполь. Із Водяного навіть на побачення вибратися нелегко, ждали Олексія годин зо три, але радість, якою зігріли земляка, того варта. Завантажили його транспорт найкращим, що везли, а він поділився ще з одним воїном-земляком із Журавки. Його імені волонтери не знають, тож сподіваються, що він сам або його рідні вийдуть на зв`язок.

На зустріч до варвинських волонтерів теж до новоазовського блокпоста виїхала і медсестра із Широкиного, де служив Ілля Малоголовий. Своїй тезці І.Кальченко доставила ліки, яких бракує військовим, і поділилася гостинцями. А колега Іллі повернула варвинцям славнозвісні унти. Вони, а надто – люди, пов`язані спільною історією, як наголошують волонтери, заслуговують окремої розповіді.

По дорозі назад відвідали С. Заха­рова і А. Кириченка, потішили гостинцями. Принагідно допомогли дістатися додому, у відпустку, воїну із Сумщини – доправили до Пирятина, суттєво скоротивши йому час у дорозі, бо планував добиратися „на перекладних” до Бердянська, до Запоріжжя і далі.

Щасливий «спадок»

Про бойові варвинські унти – ця згадка не перша. Віктор Борсук розповідає: їх господар ветеран-нафтовик, в минулому депутат селищної ради Павло Кирилович Цопа, свого часу зодягнув у чоботи-унти першого воїна, на жаль, нині покійного Олега Прудяка, з яким вони після демобілізації повернулися у Варву. Потім хутряні чоботи пройшли нелегку службу із Анатолієм Телевним, далі гріли і берегли Іллю Малоголового, а нині їх, з побажаннями щасливого повернення додому, радо прийняв Олексій Демченко. Східна зима – теж сувора, а надто на передовій, в окопах і бліндажах, тож таке натуральне хутряне взуття буде доречним.

Наші волонтери дуже сподіваються на швидке завершення війни, повернення воїнів додому. І хай би вже ті бойові унти перекочували до місцевого музею, як один із експонатів – безмовний свідок того, що довелося пережити його власникам, приклад підтримки і взаємовиручки земляків.

Свій різдвяний «подарунок»  Ірина відвезла воїнам

Радіє І. Кальченко, бо з`явився у неї новий несподіваний помічник Андрій Олександрович Бабенко – рідня Ірини, його батько родом із Дащенок. Мешкав моряк Одеського торгового флоту у Криму, а нині – у Києві. Вже чотири пари берців – гарних, всюдиходи, на вовні, придбано ним і передано у 36-ту бригаду з чіткою настановою: тільки рядовим.

Цікаву історію має відвезена воїнам бензопилка. Їх на рахунку варвинської волонтерської групи вже кілька. А цього разу таку потрібну у польових умовах річ доставили підшефним військовим з 36-ої бригади. Морози цьогоріч міцні, а їхня „помічниця” зламалася. Перед поїздкою, не назбиравши потрібної суми на придбання, Ірина Миколаївна помітно занепала духом. За лічені години виїжджати, а прохання бійців не виконане. Побачивши той її стан, чоловік Ірини Валентин Іванович дістав з гаманця 2 тис. гривень зі словами: це твій різдвяний подарунок…

Заледве встигли до закриття магазину й з придбанням бензопилки – підсобив чоловік Яни Борщ – Олександр, який там працює. Тож „морські котики” тепер, гріючись, згадують добрим словом нових друзів з Варви.

Ось такі нові оповіді із волонтерських буднів. Різдвяною поїздкою варвинські волонтери задоволені – дісталися всюди, куди планували, їм люди вірять і підтримують. Тож Ірина Кальченко і Яна Борщ нагадують для небайдужих варвинців, рідних воїнів свої телефони – 066-37-61-916 (Ірина), 095-47-84-790 (Яна), аби і надалі разом планувати роботу.

За буденними справами чи в теплих оселях після робочого дня, не забуваймо про тих, хто цієї зимової пори залишається на лінії вогню на Донбасі. Як свідчать останні новини, він нині палає з новою силою, і наша допомога, будь-яка, посильна – завжди потрібна. Дякуймо підтримкою тим, хто стоїть там за нас і замість нас.

Є.Зима,
фото з волонтерського архіву.