Захиснику Широкиного Іллі Малоголовому везли
гостинці, унти і …маму

dsc00122На початку листопада, незадовго до Дня морської піхоти, варвинська волонтерська група – гуртують земляків на підтримку воїнів АТО і ведуть копітку роботу зі збору коштів, продуктів і спорядження Яна Борщ та Ірина Кальченко – знову попрямувала у маріупольському напрямку. Вкотре доставити вантаж своїм „бусом” згодився досвідчений варвинський волонтер, колишній воїн-афганець Віктор Борсук.

Хоч від попередньої поїздки із допомогою для морських піхотинців минуло не так багато часу, однак у дорогу знову кликало те, що того разу не вдалося дістатися до позицій варвинця 20-річного Іллі Малоголового, який несе службу у одній з найгарячіших точок на карті АТО – в понівеченому приморському Широкиному, і навіть зустрітися з ним. Тож їхали з твердим наміром таки побачити і обійняти хлопця. Крім гостинців, везли найбажаніший сюрприз – маму Тетяну.

Юнак – колишній учень райгімназії, тож педагоги і гімназисти, їх батьки разом з класним керівником Іллі Валентиною П`ятницею після публікацій в газеті заходилися готувати своєму воїну гостинці й листи зі словами підтримки. Валентина Анатоліївна разом з педагогом-організатором Іриною Хоменко неабияк схвилювали юнака плакатом-колажем з його гімназійного життя. Другокласники Надії Пух на додачу до гостинців передали свій класний прапор, який згодом і підписав наш воїн.

Хоч Ілля завершував навчання вже на Прилуччині, звідки родом його батько, однак у гімназії його пам`ятають і щиро вболівають за подальшу долю. Як він радів посланням з гімназії, скільки позитиву вони додали – свідчать світлини з поїздки, з якими до газети завітала Ірина Кальченко.dsc00158

Доки Ілля з мамою мали змогу поспілкуватися, Ірина Миколаївна, попри заборону військових, знайшла можливість побувати на бойових позиціях піхотинців-штурмовиків і переговорити з його командиром, аби юнака, який давно має право на відпустку, у неї таки відпустили. Командир добре відгукувався про варвинського воїна, котрий вже має медаль «За оборону рідної держави», характеризував його як відповідального, розумного і меткого, проте надії на відпустку розвіяв: бійців, а нині це контрактники (у Іллі контракт на 3 роки, з яких ще півтора треба протриматися), дуже бракує. Замість трьох годин у нарядах, під обстрілами, стоять і по шість. Обстановка там вкрай напружена, тож командир поспішив пошвидше провести непрохану гостю, у порядку виключення дозволивши воїну побачення з мамою.

– Та зустріч найближчих людей була короткою, тривожною, адже в саме розташування частини ми потрапити не могли, хлопець виїхав до нас за 10 кілометрів від Широкиного, – розповідає Ірина Миколаївна. – Десь півтори-дві годинки мама із сином поспілкувалися, доки ми перевантажували передачі. Все у автівку військових за один раз і не помістилося, тож зробили ще одну ходку, якою я й скористалася, аби знайти командира…

Розставання ж було ще тяжчим. Як не прикро, а мусили повертатися у Варву без Іллі. Хоч хлопець тримався гідно і стримано, але дуже боляче було відпускати його туди, де одразу після нашого від`їзду розпочався черговий обстріл.

Деяке полегшення принесли дзвінки Іллі опісля. Ось, схвильовано розповідав, відкрив посилку від Валентини Анатоліївни, їм цукерки, як дитина, передзвонив подякувати і їй, ось дзвінок – читаю листа від Василя Івановича (директор гімназії – прим. автора)… Тож душу гріла думка, що ми йому лишили домашнє тепло, підтримку рідних і знайомих, щоб хлопець знав, що його чекають не тільки мама і дідусь, який теж передав мішок гостинців, а й вчителі, всі знайомі і незнайомі односельці, вся Варва… А ще говорив якось, що тепер навчився цінувати дім і домашній борщ.

Варвинський гуманітарний вантаж волонтери поділили між побратимами Іллі і бійцями, котрі тримають позиції у іншій гарячій точці – Водяному, – це рота снайперів. На зустріч до варвинців вони виїхали до Маріуполя. Хоч земляків у роті немає, але чимало молоді з Полтавщини, інших куточків, оповідає Ірина Кальченко.20161104_090739

Хлопці служать за контрактами, тож, як сутужно їм не ведеться, просити допомоги вони соромляться. Але ж з тієї зарплати треба придбати стільки всього, бо живуть впроголодь, і це помітно зовні, бракує одягу і оснащення. Приміром, Ілля мусив сам собі до зброї купити „оптику”, іншому бійцеві Ірина Кальченко везла тактичні рукавички, інший, соромлячись і ніяковіючи, питав, чи немає часом берців, бо дуже зношуються…

Та й домашні смаколики ні з чим не зрівняти – на випічку, приготовану руками варвинських господинь і школярок (її пахощі супроводжували волонтерів дорогою), хлопці, а це здебільшого 19-20-річні юнаки, налітали як горобці, ніби діти… А ще особлива „валюта” – сало, часничок, квашені капуста і огірки, аби ви бачили, як дивляться на них.

Разом з Яною Борщ через газету висловлюємо велику вдячність всім, хто долучився до збору допомоги. Захисникам східних рубежів, як завжди, напекли духмяних смаколиків вихованці Ольги Вовчук і Наталії Кудринецької із Варвинської ЗОШ, варвинчанка Аня Левун, калиновичанка Н.Г. Хромеєва. Наш лікар-пасічник М. Г. Неділько передав меду. Борщовий набір, консервацію, сало, мед, солодощі збирали цього разу колективи районної бібліотеки, редакції газети, Калиновицького СБК і небайдужі сільчани.

Вже традиційно добре підсобила наша „зарічанська” волонтерська група, котру гуртує мешканка Трудової Оксана Лукавенко. Це Олексій Балаба, теж „атовець”, родини Авраменків – Володимир і Лідія, Вакуліків –Тамара і Микола, Л.І. та І.А. Шоломи, Лариса Назарська, Н.Г. Сидоренко із Зарічної, сім`я Замули, колега О.Лукавенко Світлана Срібна і її родина та інші.

Зі своїми передачами приєдналися й варвинці Н. Даценко, Г. Бойко, Г.Баглай, С.Воронченко – сусідки Яни, а також О. Зіброва, Г. Мотренко, сім`я Пінчуків, мама колишнього „атовця”, на жаль, покійного Олега Прудяка Галина Михайлівна, котра завжди готує передачі. Теж завжди бере участь гімназист Денис Оніщенко, хлопчик просить вчасно сповіщати про збір.

Підприємець Андрій Костін вже традиційно передав хлопцям продуктовий набір, грошову допомогу на організацію поїздки надали І.Дубчак, О.Бурлака, О.Балаба, С.Смаглюк, С.Дзюба – теж колишній воїн АТО, М.Бобошко, І.Рейка, пальним підсобили (а дорога туди й назад – 1,5 тис. км) гнідинцівський „Прогрес” (П.Сліпченко, В.Телюк) і підприємець Д.Савченко.

Не маючи змоги поїхати, варвинські волонтерки налагодили поштові відправлення воїнам, допомагають рідним оплачувати посилки, а це від 100 й до 800 грн. Тут в нагоді стають пожертви із скриньок у магазинах, особиста допомога варвинців.

Так, до свята морпіхів спорядили у 36-ту „підшефну” посилку із салом, часником, свіжим хлібом й іншими гостинцями. Також тому воїну, який не мав берців, надіслали взуття. Своєю парою, яка теж ходила під Маріуполем, поділився нині демобілізований гнідинчанин Віктор Білан. На пробу надіслали воякам і щупи для пошуку мін, які виготовляє варвинський майстер на всі руки В.А Гургач.

Ще цікаву історію, пов`язану із взуттям, або навіть більше із людською взаємовиручкою, розповідають волонтери. Свого часу ще Олега Прудяка дуже виручали на фронті хутряні чоботи унти варвинця П.К. Цопи, далі вони пройшли службу разом із Анатолієм Телевним, а нині унти передали Іллі Малоголовому – з надією, що це бойове взуття, прийняте „у спадок” від варвинських побратимів, також приведе його додому неушкодженим.

Ірина Кальченко і Яна Борщ нагадують для небайдужих варвинців, рідних воїнів свої телефони – 066-37-61-916 (Ірина), 095-47-84-790 (Яна). Хоч держава декларує, що нині кордони боронять професійні військові і їх забезпечення покращується, однак наша допомога і підтримка їм потрібна, не менше, аніж під час хвиль мобілізації. Тож не залишаймося байдужими, потрібна будь-яка поміч – від картоплі і домашньої випічки до одягу і спорядження, ліків.

Як щоразу підкреслює Ірина Кальченко, немає наших і чужих дітей, чоловіків, синів, вони всі – наші, наші захисники, хоч іноді й навіть безвусі. Не шкодуймо гривні у скриньку, не лінімося постояти біля плити за пиріжками, бо вони не шкодують найдорожчого – власного життя.

Є.Зима
Фото з архіву волонтерів.

P.S. Коли матеріал готувався до друку, надійшла тривожна звістка. 18 листопада Ілля отримав контузію, як діагностовано медиками, ІІ ступеню. Юнак дві доби був без свідомості, прийшовши до тями, помітив відчутні збої пам`яті, інші неврологічні розлади. Нині перебуває у запорізькому госпіталі, очікує переведення до львівського. Ледь оговтавшись від травми, вийшов на зв`язок з рідними, варвинськими волонтерами, котрі намагаються усіляко підтримати хлопця. Дуже шкодує, що його варвинські обереги лишилися за місцем служби, але є надія, що побратими знайдуть можливість передати їх у Варву.
Головне ж, що юнак живий, його оминули серйозніші каліцтва, тож всією земляцькою громадою зичимо йому швидкого одужання і повернення додому. Хай береже Бог цього хлопчину і всіх, хто мусив стати під кулі.