НЕХАЙ ДЛЯ ВАС КВІТУЄ БІЛИЙ ЦВІТ

img_0410Очевидно, немає для журналіста більшого відчуття безпорадності, аніж те, коли, пишучи про людину, відчуваєш, що не спроможний віднайти потрібні слова, аби розповідь була якомога душевнішою, теплішою, щоб вдало й правдиво передати внутрішній портрет свого героя. Якраз це і є той випадок у роботі над образом заслуженого педагога, мудрої жінки з великим чутливим серцем, чудового організатора Аліни Миколаївни Горобчук з Гнідинців, з котрою варв
инців за роки її діяльності не раз знайомила наша газета.

Як і кожний з нас, теж мав першу вчительку. І донині в душі зберігається чистий, світлий, ніби травнева зірниця, образ Поліни Олександрівни Соломахи. Так і про Аліну Миколаївну говорять учорашні її вихованці – з теплом і ласкою в голосі, бо вчила вона їх доброго, мудрого, вічного.

Що знаю про неї? Відмінник освіти України, спеціаліст вищої категорії, має грамоти ОДА і облради, РДА і райради, відділу освіти, була депутатом районної і сільської рад, має більше, як піввіковий педстаж, і 30 літ директорує. А ось відгуки керівництва райвідділу освіти: „Педагог за покликанням. Школа, нею очолювана, – одна з кращих у районі”.

Звичайно, всього цього недостатньо. А от при зустрічі з Лідією Лісовою (Дейкун), котру Аліна Миколаївна вчила 50 років тому, вчителька почула:

– Спасибі вам, Аліно Мико­лаїв­но.

– За що спасибі?

– За ваші слова теплі й щирі, за те, що були моєю першою вчителькою.

Оце вже справжня оцінка, найвища нагорода. Дивиться вчителька у вікно, де на шкільнім подвір’ї щебече дітвора. Довкола земля аж світиться від прозорого повітря. Осінній день зазирає у її задумливі й дещо втомлені очі. Ким буде Іванко, зараз судити важко, як і припускати, ким стануть Оленка, Петрик, Сергійко, Оксанка… Але впевнена, що у майбутньому в години радості чи смутку згадають свою школу, рідне село, де про них дбали, їх любили і вчили. Як от і Лідія Лісова, котра прийшла працювати в рідну школу вчителькою-класоводом.

Зрештою, і в житті Аліни Миколаївни Гнідинцівська школа існувала завжди. Тут навчалася, тут учителювала, а 30 років тому очолила колектив. Багато за своє життя бачила колег-директорів. Та головним для неї був і буде, ніби своєрідний еталон, Петро Андрійович Мельник. Її наставник, від якого взяла з собою у трудову дорогу багато корисного.

Аліна Миколаївна, як мовиться, вдало вписалася у дружну і працьовиту, фахову й міцну шкільну сім’ю. Цього разу вже, як педагог з практикою, бо після вишу працювала в Линовицькій, потім Прилуцькій №10 школах. Колеги полюбили молоду вчительку. Немало хто її знав як вчорашню ученицю, випускницю цієї школи. А ще вона виявилася не тільки талановитим вчителем, а й привернула до себе увагу гарним голосом, котрий доречно влився в учительський співочий гурт.

Десь у ці роки портретом молодого класовода відкрилася перша сторінка райгазети з нагоди професійного свята освітян. Було то майже 45 літ тому, і тоді Аліна Горобчук лиш починала трудову стезю. Однак авторитет з-поміж сільчан мала незаперечний.

Така вже природа людини: батько-мати хочуть передати своїх діток як у надійні руки досвідченого педагога, так і „під крило” розумної та доброї людини. Свого часу голос їх сердець, очевидно, був почутий, і дітьми багатьох гнідинчан опікувалася людина з безмежно добрим серцем – Аліна Миколаївна. Відтоді як стала педагогом, минуло більше півстоліття. „Це учитель від Господа, – говорять про неї. – Щира душею, чесна, працює за покликом серця.”

З перших днів роботи А.М. Горобчук усвідомлювала складність і насиченість навчальної програми для молодшокласників.

– Тому вважала, – каже вона, – класовод має зробити складну науку посильною для кожної дитини, прищепити любов до навчання, пізнавати світ, повагу до рідної мови, до батьків. У цьому впевнена й донині, хоча й директорую.

Ще будучи класоводом, Аліна Миколаївна вступила до педінституту і здобула другу вищу освіту та фах історика. Здібності організатора помітило керівництво школи, і молодого педагога призначили завучем. Невдовзі Гнідинцівська школа заявила про себе, як одна з кращих з навчально-виховної роботи. Радів її наставник і учитель П.А. Мельник, бо не помилився у виборі, давши можливість проявитися педагогічному таланту. Отож, коли ветеран пішов на заслужений відпочинок, ніхто й тіні сумніву не мав, що колектив повинна очолити ця жінка – педагог досвідчений, людина з великим і добрим серцем, кваліфікований спеціаліст. Вона уміє вдало поєднувати учительську роботу з господарською, адміністративною.

Працюючи в тандемі з головою села Наталією Міщенко, в якої особливо шанобливе ставлення до своєї альма-матер, керівництвом ЗАТ „Прогрес” – М.І. Бойком та П.І. Сліпченком, а ще раніше з головою місцевого колгоспу Н.Ф. Ушаковою, Аліна Миколаївна шкільне приміщення, котрому вже 105 років, зробила світлим, красивим, добротним, затишним, аж ніяк не схожим на те, яким було навіть у молоді роки.

– Щороку для потреб школи з сільського бюджету, дякуючи голові села і депутатам, отримуєм в середньому 70 тис. грн., – розповідає А.М. Горобчук. – Відтак за їх помочі збудували котельню, замінили вікна й двері в т.з. „червоному” приміщенні школи, зробили повний капремонт їдальні, євроремонт кухні. ЗАТ „Прогрес” допомагає продуктами для шкільної їдальні, в ремонті підлоги в коридорі, транспортом, постачає безкоштовно воду. Велика вдячність за це нашим спонсорам.

Від її колег по роботі чув таке:

– Аліна Миколаївна встигає скрізь: і вдома, і в школі, і в громадських справах. У вільний час любить поратися біля плити, в чеканні гостей готувати смачний стіл. Маючи від природи товариську вдачу, любить гостей, бо вважає, що вони – завжди радість у домі. Інша її пристрасть – квіти, бо впевнена, що ті налаштовують душу на ясне і приємне. Впродовж теплої пори року на клумбах буяє різнобарвний килим з безлічі тюльпанів, а ще – чорнобривців, троянд, „майорів” тощо.

Багато рослин і в хаті. Вона старанно доглядає своїх барвистих красунь. Отож, хто б не завітав у це ошатне, повне зелені, густих дерев, подвір’я по вул. Миру, обов’язково притишить крок чи зупиниться, бо розмай квітів – величних, яскравих, незвичайних, гордих і скромних, тендітних і величавих – змушує вас із вдячністю подумати про людину, котра цю красу виростила, виплекала, одягаючи рідну землю у святкове вбрання і вплітаючи туди свій квітчастий рядок сільських буднів. До того ж, щедро заквітчане й подвір’я школи. А вона стала для Аліни Миколаївни другим домом, де її люблять, де її чекають, де зоріють добро і розрада.

Впряглася у директорського воза міцно, хоча і нелегка ця ноша, але не скаржиться. Її шкільні подруги-колеги, хоча і молодші за неї, одначе мають спільні інтереси, як і їх керівник.

У свою чергу А.М. Горобчук гордиться своїм колективом, бо трудяться тут справжні фахівці, хто роботу свою виконує професійно. Уміло реалізовують свій професіоналізм, працюючи багато і творчо, з великою віддачею на результат, завуч Тетяна Соколівська, класовод Лідія Дейкун, учителі Людмила Сліпченко, Галина Левківська і ін.

– Адже професія вчителя, як і журналіста, вічна, – говорить Аліна Миколаївна. – До того ж, наш фах – від Бога, а решта – від нас. Вчитель, визначаючи долю вихованця, не повинен помилятись. „Кожна неточність, навіть можливість помилки, ляжуть важкою ношею на твої плечі…” Цю думку перейняла від мами, теж учительки, Олександри Хомівни Артюшенко, яка працювала у Світличному, Антонівці, тоді в Гнідинцях, куди ми переїхали півстоліття тому. Я практично виросла у школі, – усміхається співбесідниця, – бо весь час була з мамою, і, як вона пізніше згадувала, навіть її „інспектувала”: „А ти плян уроку написала? Покази…” Мабуть, це у мене було від того, що чула подібні запитання від директорів або завучів.

Аліна Миколаївна впевнена, що любов до праці слід виховувати з малих літ, бо через труд придбаваються самостійність, почуття власної гідності, виховується соціальна відповідальність:

– Учити людину брати на себе частку спільної праці треба ще в дитинстві. Виховання працелюбності в селі дещо інше, ніж у місті. Адже в нас до роботи привчають змалку – на городі, біля худоби, на подвір’ї, одне слово, на землі, бо без праці вона не годуватиме. Та й люди не поважатимуть ледаря. І, до речі, виховання – процес обопільний: не тільки ми виховуємо діток, а й вони нас.

А.М. Горобчук, будучи керівником чималого освітнього осередку в селі, плекає свій колектив, а той, у свою чергу, радує згуртованістю, високою працьовитістю, творчим пошуком, бо вірить у власні сили. Отож і має неабиякий здобуток. Тим Аліна Миколаївна радіє.

do-mater-gorobchuk
Звичайно, не все було в її долі гладенько і світло. Життя посилало неабиякі випробування, загартовувало жінку, зміцнювало характер. Росла напівсиротою, бо тато загинув на фронті. Були часті переїзди з мамою із Сумщини на Варвинщину й тут із села в село. Переживала усілякі неприємності, біду – передчасно пішов із життя чоловік Валентин, який, до речі, був одним з кращих фахівців-електриків з-поміж нафтовиків Варвинщини.

Та не залишилась вона однією посеред своєї самотності, бо поруч були син Олег, друзі по роботі, односільчани, котрі завжди її розуміли і допомагали. І нині радують маму і бабусю її син, який сьогодні мешкає у Гнідинцях, внучка Валерія. Радіє й успіхам багатьох своїх учнів, а нині лікарів Володимира Панченка, Олексія Леоненка та Володимира Галака, Світлани Кисіль, яка працює в райвідділі освіти й очолює профспілковий загал педагогів Варвинщини, Олександра Карпенка, Ганни Смоляк – працівників ГПЗ, Любові Долі – нині голови РДА, учителя Інни Рубан-Оленіч, Олександра Онищенка – механіка „Прогресу”, Ярослава Целепа – очільника пожежної частини.

…Ось у таких буденних турботах, святкових клопотах іде Аліна Миколаївна до свого світлого життєвого ювілею, котрий чекає цю шановану жінку на початку наступного липня. Сподіваємося, він буде теплим, як щедре літечко, світлим, як ясне сонечко. Щоб у вас ніщо не боліло, щоб на роботу і з роботи йшли з усмішкою. Віку щедрого, добра, надії, довголіття. Нехай у вашій оселі панує щастя, живе радість. Міцного здоров’я, щиру долю хай Бог вам посилає і береже вас.

В. НАГОРНИЙ

P.S. У ході підготовки цієї розповіді використані матеріали відділу освіти, його працівниці Лідії Неділько, розповіді учителів Гні­дин­цівської школи, низки вихован­ців А.М. Горобчук, голови с. Гнідинці Наталії Міщенко і ін. Автор щиро вдячний їм за розуміння й допомогу.
На знімках: Аліна Миколаївна в гостях у редакції газети (фото Н. ПАЛЯНИЦІ); А.М. ГОРОБЧУК у колі своїх випускників (1996 р.) і колег (з сімейного архіву).