Григорій Ляшенко був одним з кращих операторів тодішнього газового промислу №4, що побіля Світличного. На нього можна було покластися у всьому, довірити відповідальну справу, попросити про допомогу – не підведе, не раз переконувалися в тому колеги по роботі. І це він підтвердив ціною власного життя. Коли сталася аварія на промислі, котра таїла неабияку загрозу для підприємства і довкілля, а можливо, і для сіл, що поряд, Григорій Юрійович, не задумуючись ні на мить, зробив максимум, щоб попередити трагедію. Його вчинок коштував йому життя. Шкода, дуже шкода, що так рано пішла від нас чудова людина. Однак прожиті роки Григорія не були марними для людей. У нашій пам’яті він лишив глибокий слід і заслуговує на вічну пам’ять і людську шану. Роки хоч і були короткими, але…

foto-lyashenkoЙого життя – то промінь світла

Григорій Ляшенко з того покоління, що зветься дітьми війни. Народився у суворі воєнні роки – 1 вересня 1941 р. у Світличному. Батько, Юрій Семенович, був на війні. Не судилося повернутися із фронту живим. Дітей у сім’ї було троє. Мати залишилася одна із трьома дітьми.

Хлопець бачив, як важко доводиться мамі, Олександрі Яківні – простій сільській трудівниці. Тож відразу після закінчення школи пішов працювати.

Потім – строкова військова служба. П’ять армійських років був у НДР. Змужнілий, загартований повернувся до рідного села. Та мама, на жаль, його вже не зустріла. Померла від невиліковної хвороби. Після служби пра­цював на заводі „Пожмашина”, додому приїздив на вихідні.

…Весна. Цвіли сади, у сільському клубі лунала музика, наповнюючи ароматом довкілля. Кружляли пари у красивім вальсі. Гриша запросив на перший танець дівчину Ліду. Так і познайомився із майбутньою дружиною. Щасливі, молоді, закохані, тоді вони ще не знали, які випробування судилися на їхню занадто молоду долю. Здавалося, все тільки починається: Жовтневі свята, вже і весілля відгуляли, потім народилася донечка Віра, яку він дуже любив.

Гарним був початок спільного життя красивої молодої пари. Гриша перейшов працювати ближче до своєї домівки – на газовий промисел. Він швидко освоїв професію, неодноразово був його портрет на Дошці пошани. Своїм досвідом ділився з новачками та колегами по роботі. І куди б не вела життєва стежина Григорія Юрійовича, скрізь намагався бути відповідальним, не шукав легких доріг, всього старався досягти власним сумлінням, чесною працею. Мріяв про все красиве, посадити на промислі сад, посіяти квіти. Все оточуюче здавалось радісним і чудовим. Було добре як на роботі, так і вдома.bezimeni-7

Та нараз 9 грудня 1969 р. – зимового похмурого дня, сталася трагедія. В кінці зміни вибухнув газ, розірвало трубу, котра була під високим тиском. Але Гриша не спасував, не розгубився: він залишився на трудовому посту. Дивлячись смерті у вічі, не роздумуючи ані хвилини, кинувся приборкувати стихію. На жаль, сили були нерівними. Тож пішов на крайній захід – закрив своїм тілом ту прірву, котра погрожувала забрати не одне людське життя. Отак і уцілів газовий промисел, дякуючи Г.Ю. Ляшенку.

Гришу негайно доправили в райлікарню, і тут він, прийшовши до свідомості, запитав у лікарів, чи ніхто більше не постраждав з його колег. Ніхто, ніхто, порадували його, а ти тримайся, ми з тобою. На жаль, не минуло і двох годин, як лікарі безсило опустили руки біля ліжка хворого. Гриші нестало. А було йому всього-навсього 28 років.

Безстрашний, відважний, сміливий, наш Гриша повторив у мирний час подвиг тих, хто закривав у війну амбразури дзотів. Так закінчилося його молоде життя. Але його на землі продовжили донечка Віра, внук Ігор.

Л. ЛЯШЕНКО,
дружина

Уривок із книги

Після служби в армії комсомолець Григорій Ляшенко повернувся в рідне село Світличне. На той час у Варвинському районі та й на всій Чернігівщині провадилася широка розробка підземних багатств. Влаштувався оператором на газовий промисел. Працював добросовісно, старанно, але особливо не виділявся. Любив грати на баяні, співати, мріяти про майбутнє. Мрії, правда, були цілком реальні.

– Обживаємо поступово, – говорив він, оглядаючи промисел, що розкинувся серед поля, – гаї навколо зашумлять, зацвітуть троянди.

В день, якому судилося стати днем його безсмертя, Григорій за звичкою прийшов на зміну трохи раніше. Уважно оглянув установку. Не давали спокою гідрати – рідина, що замерзала, зупиняла рух у трубах. Доводилося працювати з подвоєною увагою.
Раптом почулося шипіння, яке швидко перейшло у свист.

«Прорвало трубу», – блискавкою промайнуло в голові, й зразу ж пролунав зляканий голос помічника: «Гришо, назад!».

Зміст слів не дійшов до свідомості. Кинувся до місця прориву з однією думкою – перекрити. Даремно: до важелів недотягнешся – вони з другого боку цистерни. І тут виразно побачив, як по сепараторах ударив тугий струмінь конденсату. Відокремлена від газу рідина являла собою чистий бензин. Досить найменшої іскри – і вибух, пожежа, загибель товаришів.

Він стрибнув на струмінь, грудьми закриваючи місце прориву. Його потягнуло, притиснуло до труб. Товариші намагалися відірвати – не змогли. 130-атмосферний напір конденсату виявився сильнішим.

Пройшла хвилина, може трохи більше, поки перекрили крани. За цей час струмінь холодного, мінус 20 градусів, бензину пронизав тіло Григорія.

Так трагічно завершилося життя комсомольця. Рядового, багато в чому схожого на інших, але силою обставин поставленого у виняткові умови. Він загинув геройськи.

„Шкільний меридіан”, збірник матеріалів відомих людей, складений М.І. Леліковим і виданий 1976 р.

Згадаємо героя

Присвячується Григорію Юрійовичу Ляшенку

І знову спогад душу огортає,
Вертаючи той незабутній час,
Коли лиш мить… і назавжди залишився героєм –
В безсмерті залишився поміж нас.
Зростав в селі, в сільській родині.
Любив життя, людей, земну  красу, батьків,
Навчався в школі, прагнув слід свій на землі
Лишити, приємні спогади для друзів, земляків.
Любив він весни, теплі літні днини,
Осінню позолоту, шум вітрів.
Любив співати, на гармошці  грати.
Здавалось, щастя завжди буде поруч,
І над усе в житті цінив   „величність” працю.
Робота, дім, сім’я – ось все, чим жив, чим дорожив.
Робочі дні спливали швидко,
І ось в один із таких днів
Біда нежданно двері відчинила,
І на роботі він вогонь і диму шквал грудьми закрив.
У пам’яті він з нами і сьогодні –
Відважний, мужній, молодий.
Горять на небі зорі загадково
І десь між них сія його – одна.
Згадаймо, люди, він залишився героєм,
Уклін низький йому за подвиг і хвала.
В. ЛИТКА, с. Калиновиця