Нова пристрасть Анатолія Тупіки

img_8601

Більше десятиріччя тому до­водилося спілкуватися з людиною, котра із затятістю дослідника, з пристрастю колекціонера і з любов`ю митця до свого творіння вирощувала городину і особливо томати. Це варвинець Анатолій Тупіка, про якого розповідала районка у 2003-ому році. Ще тоді зауважила, що на справді осмислений і творчий підхід до праці на землі здатен хіба що учорашній „квартирний” житель, не зашорений багаторічною рутиною сільського господарства.

І дійсно, Анатолій Михайлович тоді саме робив свої перші кроки у господарюванні у власному обійсті в новому мікрорайоні „Аеродромний”, перебравшись туди з родиною з квартири на 5-ому поверсі. Чоловік захоплено узявся за садівництво-городництво, перепробувавши десятки сортів томатів, перцю, картоплі, інших овочів, баштанних культур. Вивчав літературу, спілкувався із колегами по захопленню, виписував поштою новинки городництва з усієї України. До речі, таких людей вирізняє й ще одна особливість – постійний творчий неспокій, коли процес захоплює не менше, аніж очікуваний результат. Такі, як Анатолій Михайлович, і інших запалюють на садово-городні експерименти своєю одержимістю.

І ось відтоді збігло десятиріччя. Цікавість, як склалася подальша доля героя колишньої публікації, знову повела на екскурсію до обійстя Тупік. За цей час по досягненні пенсійного віку господар залишив нелегку працю на заводі – трудився ж бо машиністом компресорного цеху, а це, як відомо місцевим, – не папірці за столом перекладати. І поринув з головою у справу до душі. Щоправда, нині помідорна „оаза” трансформувалася у …виноградну.

Хоч новому захопленню років зо п`ять, однак виноградник Анатолія Тупіки вже зараз вражає – зібрав близько 70 сортів цієї Божої ягоди – різних термінів дозрівання, різних смаків-кольору-форми. Є тут і дрібніші – мускатні чи кишмишні сорти, і такі, які Анатолій Михайлович за розмір і смак захоплено називає „бомба”. І білі, і червоні, і сині, округлі й видовжені-„пальчики”… Словом, бачачи те розмаїття, губишся у назвах сортів, особливо, коли господар пропонує скуштувати кожен – всі вони смачні і чудові по-своєму. Моя ж цьогорічна екскурсія розпочиналася саме дегустацією просто на плантації, де ще зранку господар умив зі шлангу всіх своїх улюбленців. На десятку-другому я вже просилася: більше не подавайте, не можу, хоч і смакота.

Десь на 12-ти „сотих” рівненькими рядами, доглянуті і навантажені урожаєм (а хто цікавиться цією сонячною культурою, той знає, що цьогорічні погодні умови були для неї не вельми сприятливими) красуються на шпалерах розкішні кущі. Як і колись у помідорах, тут жодної бур`янинки, під рослинами – ковдра мульчі, кожна лоза дбайливо підв`язана, міжряддя просторі, а на шпалері не знайдете жодного зайвого пагона чи листочка, який би затіняв гроно. І про кожну рослину Анатолій Михайлович захоплено оповідає, у якого садівника і де придбав, які особливості смаку і росту має, чим вразив чи розчарував.

Починав колись навмання „Ти­муром” і „Ар­ка­дією”, із попу­лярних сортів – „Во­сторг”, „Код­рян­ка”, чимало мають жіночі імена „Лора”, „Аксинія”, „Лія”, „Вік­торія”, „Софія” і навіть поєднання імен – як от „НіЗіна”. Роз­по­відає, що синій „Сфінкс” вражає силою росту і урожайністю, „Велес” – смаком, показний вигляд мають „Преображеніє”, „Віктор” і „Ювілей Новочеркаська” – ягода велика, видовжена, кре­­мо­во-рожева, ніби з рум`янцем, а грона ваговиті, красиві. Оригінальні смаки у сортів мускатних, а, приміром, „Ладанний” так і пахне – ладаном, „Ландиш” – не дивуйтеся, конвалією.

Свою колекцію А. Тупіка починав із саджанців відомого виноградаря-полтавця Володимира Шпака (має до трьох сотень сортів), а далі помандрував у пошуках нового і диковинного по виноградозбірнях інших садівників – до когось їздив особисто, з іншими листувався чи зідзвонювався. Вартість рослинки, розповідає, від 30-40 грн. до сотень і тисяч за щойно виведені екземпляри. Витрат потребувало облаштування шпалери – труби, дріт, і огорожі – шифер чи ін. матеріал, аби була мобільна – щоб за необхідності прихистити від холоду чи навпаки відкрити на провітрювання.

А скільки праці вимагає виноградник – годі й говорити. Коли закладав його, копав посадкові ями – метр на метр і ще раз на метр, заправляв тачками перегною (тримає двох корів – з одного боку добре, а з іншого – який то труд), додавав попелу, мікроелементів, зате, говорить, до питання підживлення можна буде не повертатися десятиліттями.

А живе ця норовлива сонячна рослина хоч і півсторіччя, от тільки потребує грамотної агротехніки, своєчасного оновлення, надійного укриття від морозів. Серед поширених помилок початківців: посадив і не формуєш кущ, як слід; від нетерплячки у перші роки розвитку рослини не підіймається рука видалити суцвіття і далі перевантажені урожаєм лози, тоді як на одну слід лишати одну-дві грони; або на самоплин пущено захист від хвороб. Відтак лоза не визріває і на зимівлю йде ослабленою, кущ може не тільки дуже обмерзнути, а й взагалі навесні не „прокинутися”.

Спостереження від А.Тупіки – визріла лоза – коричнева, на дотик ніби тепла, а незріла –„холодна”. Вкривати ж на зиму радить так: „Землею, святою землею”, коли листопадова температура наблизиться до „нулів”.

З хворобами винограду, а у нашій місцевості поширені мілдью, оїдіум, сіра гниль, антракоз тощо, радить боротися на випередження, профілактикою, доки вони не завдали свого нищівного удару. Восени перед зимівлею лози можна обробити залізним купоросом, навесні –повторити, по молодих пагонах (5-6 листків) пройтися ридомілом, відцвівся виноград – повторна обробка, й втретє не завадить, коли йдуть рясні дощі. Практикує і природніші „ліки” – часник, сироватка з йодом тощо, проте обійтися взагалі без „хімії”, переконаний, у винограднику чи в саду і на городі нині не вийде. Що б то за речовина не була – все яд чи ліки залежно від дозування.

Зібравши гарну колекцію, попрактикувавши в агротехніці, Анатолій Михайлович підходить до нового, відповідального щабля у розвитку свого захоплення – розмноження черенкуванням. Вже досвід такий має, але надалі планує вирощувати саджанці у більших об`ємах. Тож є надія, що варвинці зможуть скуштувати його дива, не тільки придбавши ягоди (реалізує через деякі магазини і на особисті замовлення, пригощає гостей і знайомих), а й виростивши саджанці від Анатолія Тупіки. А, може, невдовзі зазвучить і це прізвище теж у когорті кращих садівників України?

Запитувати у співрозмовника, чи важко обробити таке вибагливе господарство, насамкінець спілкування, бачу, зайве. Бо трудиться у винограднику Анатолій Михайлович захоплено, з інтересом пошуковця і колекціонера, відтак втома не відчувається, натомість кожна удача додає життєвої снаги, невдача – корисного досвіду.
Домочадців, а це найперша супутниця – дружина Валентина Іванівна, вже давно самостійні син Віктор і донька Алла та їх родини, до робіт у винограднику не залучає. Певно, за принципом: найкраща допомога – не заважати. Син за батьківськими генами теж вміло порядкує у саду на батьківщині Тупік, у хуторі Ященковому, – саджає, щепить, доглядає. Донька Алла Науменко – окраса районної сцени, гарно співає, красива і артистична – ніби збірний портрет справжньої українки. Старша онука Ірина – студентка, меньшенька Аня – школярка, ось саме вона і втаємничена дідусем до секретів винограду – щипає зайві „вусики”, фотографує колекцію, дегустує. А взагалі в родині, де аж такий виноградний достаток, його вже майже не їдять. Господар такою красою навіть не шкодує пригостити …корівок. А що, каже, чи ж їдять мед пасічники?..

Ось таке воно – нове захоплення варвинця Анатолія Тупіки. Повернутися до такого героя газетної публікації приємно, цікаво, корисно, бо заряджає він й інших власними добром і світлом, працелюбністю, гарною впертістю справжнього землероба. Тож всім газетярським колективом, який опісля екскурсії ласував Вашою Божою ягодою, зичимо Вам і родині здоров`я і наснаги, нових задумів і прагнень, нових горизонтів у виноградарстві.

Є.Зима, фото автора і з архіву А.М. Тупіки