Архів категорії: З історії варвинщини

ВІДСТОЯЛИ В БОЮ, ПРОСЛАВЛЯЛИ В ПРАЦІ

ЩОБ ПАМ`ЯТАТИ

Цій світлині від роду ось уже 45 років. Зробили фото накінці січня 1975 року. Тут закарбовані учасники редакційної зустрічі ветеранів війни. Зібрання було приурочене 30-річчю Великої Перемоги. І взяли у ньому участь Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради УРСР, голова колгоспу ім. Калініна П.Я. В’юницький, кавалер орденів Слави, Вітчизняної війни, Червоної Зірки, механізатор з Богданів І.М. Олійник, Герой Соціалістичної Праці, бригадир тракторної бригади з Остапівки О.Н. Даценко, кавалер орденів Слави, «Знак Пошани», машиніст Гнідинцівського заводу СНіВЗГ Д.П. Бондаренко, Герой Радянського Сою­зу, робітник РІТС-4 з видобутку газу І.Я. Кон­д­ратець, шофер АК-2 М.Л. Петров (нижній ряд), столяр буддільниці №1 БМУ НГВУ «Чернігівнафтогаз» Т.І. Сушина, кавалер ордена Слави, заступник головного механіка ГПЗ С.І. Савельєв, колгоспник з Богданів П.О. Охріменко, бригадир столярів міжколгосп­буду М.П. Матухно, ст. диспетчер АК-2 АТК НГВУ «Чернігівнафтогаз» П.П. Борсук (верхній ряд). далі

ПЕРШІ УСПІХИ ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ

З історії місцевого спорту

У вересні 1986 р. була відкрита Варвинська дитячо-юнацька спортивна школа. В ній на відділеннях легкої атлетики та футболу навчалося 320 учнів. З юними легкоатлетами та футболістами займався тренерський колектив в складі Івана Вікторовича Остаха, директора школи; Валентини Борисівни Остах, тренера з легкої атлетики; Анатолія Івановича Падалки, тренера з легкої атлетики; Сергія Ми­ко­лайовича Ситченка, тренера з фут­болу. На базі Журавської середньої шко­ли працювало 3 групи з футболу, де тренування проводив Анатолій Іванович Бойко. Адміністративне приміщення ДЮСШ розміщувалося в будинку на території стадіону і займало дві кімнати загальною площею 25 м2. Навчально-тренувальні заняття проводилися на райцентрівському стадіоні, в заводському спортивному залі «Факел» та спортзалі середньої школи. далі

ФОРСУВАВ ЧОТИРИ РІЧКИ

Пишаємося ними.

Роки біжать так невблаганно швидко. Заростають, зарубцьовуються рани на нашій землі. Та хіба можна забути про безсмертний подвиг народу у війні з фашизмом.

Шумлять берези – свідки історії. І під їх блаженний шум сивочолий ветеран, колишній голова Озерянської ве­теранської організації – Іван Сте­панович Небрат – ділиться спогадами про страшне лихоліття війни, яке, як і ра­ніше, ятрить душу, не дає спокою.

Воював на 1-ому Українському фронті. Брав участь у форсуванні Дніпра, Бугу, Дністра, Дунаю. Учасник Яссо-Кишинівської операції. Двічі поранений. Нагороджений орденами Червоної Зірки, «За мужність», Віт­чиз­няної війни II ступеня, іншими дер­жавними відзнаками. Проживає в Озе­рянах Варвинського району, багато років очолював бухгалтерську службу у місцевому господарстві, майже два десятиліття головував у сільській раді ветеранів.

далі

НАС ЛЯКАЛИ ВІЙНОЮ І «ЧОРНИМ ВОРОНОМ»

До річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій.

Мені п’ять (може, шість) років. Настає довгождана неділя, і ми з мамою у святковому вбранні простуємо на базар. Підходимо, справа від воріт безногий дядько грає на гармошці й затягує тужливу пісню. Мама на якусь мить зупиняється, щоб кинути монетку в погнуту металеву кружку й послухати пісню. Я нетерпляче смикаю її за спідницю.

– Мамо, ходім! Мамо, а чого в дядька ніг нема? Мамо, а чому ти плачеш?

– Була війна, синочку. Там і лишилися дядькові ноги. Краще тобі її не знати! далі

ВІН БОРОНИВ УКРАЇНУ

На виконання президентського указу щодо вшанування 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років та з нагоди відзначення 101-ої річниці бою під крутами 22 лютого у Варві відбулися урочистості зі вшанування пам`яті учасника визвольних змагань, командира Українського війська у бою під Крутами, уродженця села Дащенки А.М. Гончаренка – на адмінбудівлі, де знаходяться районна рада і райдержадміністрація, відкрито меморіальну дошку, у будинку культури відбувся пам`ятний захід за участю артистів обласного філармонійного центру фестивалів і концертів. далі

Стежиною рідного Світличного

Наша минувшина

На півдні області, за декілька кілометрів від Удаю знаходиться Світличне. Село розташоване в природній зоні лісостепу. Воно оточене лісами, що звуться – Германець, Кисляківщина, Якубівщина, Полонцеве, Шиловиця, Сінівщина. Рельєф, в основному, рівнинний, але частина території землі порізана ярами. далі

ГОЛОС ПАМ’ЯТІ ІЗ СИВИНИ ВІКІВ

Нащадок роду Горільченків Сергій Єлєцьких з дружиною Інною під час відвідин Варви.

„У темні часи добре видно світлих людей”. Еріх Марія Ремарк.

Колись Бернард Шоу сказав, що аж ніяк не пізно вийти з натовпу, попрямувати за власною мрією, рухатися до своєї мети. Звичайно, наш земляк Юхим Горільченко навряд чи знав цього письменника, хоча й був розумним, як і Бернарду Шоу не було знаним ім’я простого селянина з невідомої Варви. Але, як на мене, письменник сказав так влучно, ніби на адресу Юхима Петровича. Адже не кожен був здатен розпорядитися долею так, як це зробив він: вийшов із сірої юрби, тому й став „світлою людиною”, тобто таким, як бачив неординарних особистостей Ремарк.

Справді, Ю.П. Горільченко – постать непересічна. Славився у Варві щедрістю, патріотизмом, меценатством. Маючи неабиякі статки, свою доброчинність проявив особливо яскраво у роки, як влада була в руках більшовиків. Хоча про нього ходить чимало міфів, але зробив він і вдосталь реальних допропорядних справ, проявляв добродушність і доброзичливість до неімущих земляків, зрештою, і до влади. Поважав Юхим Петрович її чи ні, сказати важко, а вже тепер і неможливо. Одначе, мабуть, будучи мудрим, вирішив не так, як усі: чому не віддати нажите трудом, бо все одно заберуть, та ще й на Соловки запроторять. далі

Видатні земляки

ДІЙТИ ДО ГЛИБИН САМОГО СЕБЕ

Природа допомагає кожній людині реалізувати ті думки,

які вона найбільше плекає.    Джеймс Аллен

У нашім селищі немало хто знає цю людину. Адже Володимир Горбатенко – наш земляк. У Варві ходив у школу, яку закінчив 1974 р., як уродженець нафтовицького краю, уподобав професію нафтовика, навчаючись у Речицькому тех­училищі №86, яке, до речі, закінчили багато тих, хто працює на ГПЗ, на заводі певний час трудився і він. Після служби в армії Володимир Павлович подався на навчання в Миколаївський педінститут, потім – у столичний педінститут ім. Горького. Далі була робота і вчителем історії, і асистентом однієї з кафедр того столичного педінституту, який кінчав, потім ст. викладача, далі – заст. декана соціально-гуманітарного факультету педінституту ім. Драгоманова, його доцента, зарахований до докторантури інституту, став завкафедрою… Одне слово, його трудова біографія досить яскрава, цікава, творча. 

далі